Полтавські учні плетуть маскувальні сітки для українських військових

Деякі полтавські школи почали активно співпрацювати з волонтерськими корпусами і допомагати українській армії. Крім збирання коштів, теплих речей, продуктів харчування, відправлення листів з побажаннями і малюнків, полтавські діти почали виготовляти маскувальні сітки. Організатором плетіння сіток в школах стала Анна Шавиро, волонтер Полтавського Батальйону Небайдужих. З такою пропозицією вона звернулася до заступника міського голови Ольги Борисенко. Місце знайшли в 37 школі, де крім плетіння захисних сіток збирали різного роду допомогу солдатам. На сьогодні плетінням сіток займається 16 школа, 30, 37 і гімназія № 14 «Здоров’я».

Ми вирішили відвідати ці школи і подивитися, як в них виготовляються маскувальні сітки. Спочатку ми завітали в школу № 30 і поговорили з директором Оксаною Чередник.

— Ми почали займатися плетінням захисних сіток для наших військових у кінці жовтня. Зв’язалися з волонтером Анною, з нею сходили подивилися, як їх плетуть волонтери Полтавського Батальйону Небайдужих, і самі навчилися це робити. Виділили спеціально для цієї справи кабінет.

— Скільки захисних сіток вже сплетено в школі?

— Першу сітку зробили 2-3 тижні тому. Скоро другу, набагато більшу доробимо. Ми не тільки плетемо сітки, взагалі школа долучилася до волонтерського руху по допомозі армії. Найбільше робить 11 клас, який, наприклад, зібрав кошти і купив 5 теплих курток для бійців АТО. Також вони ходили у госпіталь до військових, що повернулися з АТО, розмовляли з ними та принесли їм ліків, цукерок, печива.

— Є такі батьки, які проти того, що діти цим займаються?

— Ми таких не зустрічали, можливо хтось вдома висловлює свою незгоду, а так ні. Батьки, навпаки, дуже допомагають. У деяких дітей батьки волонтери, які їздять прямо в зону АТО. До речі, у нас вчаться діти вимушених переселенців, які виїхали з території АТО. Особливо гостро стоїть для них ця проблема, і вони також допомагають плести сітки і збирають допомогу.

Ми відвідали клас трудового навчання, де проходить плетіння захисних сіток. На перерві туди збіглися діти молодших класів, і одразу приступили до роботи. Помітно, що їм робота подобалася і робили вони її не вперше. Вчитель праці Надія Овчаренко постійно знаходиться в класі і координує процес.

— Смужка для маскувальної сітки повинна бути шириною 3 см і довжиною до 1 метра. Ними оплітається кожний відсік на сітці. Слідкуємо, щоб кольори маскувальні були, не можна синіх чи червоних. Батьки і діти купують у секонд-хенді старий одяг, приносять, тут ми його розрізуємо на смужки і використовуємо. Взяти участь у плетінні приходять учні різних класів. Дітям заняття подобається, вони і на перервах прибігають, і після уроків, на уроках праці чи фізкультури.

— Ми це робимо, щоб допомогти військовим, щоб їх зберегти, щоб ніхто не загинув на війні. Всі дівчата наші приходять сюди працювати, — розповідає учениця 5 класу.

— Наскільки важливо, щоби діти сюди приходили і займалися волонтерською роботою? — запитали ми у директора.

— Сьогодні це кожен відчув у своїх сім’ях, державі. Всі бачать, що відбувається на Сході, тому розуміють і йдуть назустріч. Такі заняття виховують відчуття патріотизму, відповідальність за свою школу, своє місто, свою державу. У нас не було запитань, ми одразу долучилися до цієї акції.

За нашою пропозицією з директором зайшли на урок військової підготовки, де якраз перебував 11 клас.

На уроці розглядали медичну допомогу, як правильно робити перев’язування при травмах.

Вчитель розповів, що велика увага приділяється і військовій підготовці. Навіть дівчата вчаться розбирати автомат Калашникова, що нам і продемонструвала учениця 11 класу.

Учениця 11 класу Ксенія розповіла нам про волонтерську діяльність класу:

— Наш клас давно включився у волонтерську роботу. Ініціатива була від нашого класного керівника, він вчитель історії і дуже патріотична людина. Ми і наші батьки його підтримали, зібрали кошти, купили теплі куртки, і відправили в АТО. Ми хотіли долучитися до цього, стати частиною цього, знати, що там відбувається. Нам це цікаво, нас це дуже хвилює, тому що ця проблема актуальна в нас час. Гарно, якщо молодь буде цим цікавитися і не буде байдужою до цього. Всі в класі допомагають, тому що це стосується кожного. Кошти і речі відправляли до Полтавського Батальйону Небайдужих. Вони вже відвозять до зони АТО. Ми передавали ще цукерки, листівки. Такі маленькі сюрпризи гріють душі і необхідні кожному солдату.

— В класі часто говорять про війну?

— Звичайно, ми розмовляємо про це. З вчителями на уроках, на перервах бесіди, всі дивимося новини, часто обговорюємо ці теми. Це проблема № 1 в нашій країні і це неможливо не обговорювати.

Наступного дня ми зайшли до школи № 14, де також виготовляють захисні сітки. Започаткував в цій школі волонтерську роботу вчитель історії Дмитро Жмайло спільно з заступником директора по виховній роботі Тетяною Кривошапко. Волонтерським корпусом, що допомагає школі організовувати роботу і відвозить речі в зону АТО, є полтавський осередок руху «Вільні люди».

Робота тут проходить в кабінеті праці. Після дзвінка на урок до нього зайшли учні різних класів — 7, 9 та 10 класу, і почали нав’язувати на сітку стрічки. Приходять сюди за власним бажанням, в середньому, в класі таких знаходиться 5-6 чоловік. Над столами розвішані 2 сітки вже майже дороблені, одна кольору хакі, інша біла, для зимового маскування.

Учні 10 класу Дмитро та Настя ходять сюди майже кожен день і принесли найбільше матеріалу для плетіння.

— Треба допомогти солдатам, у мене у самого тато військовий, — розповідає Дмитро. — Якщо ми будемо цим займатися, то хоча б одне життя врятуємо це точно. Приходимо практично кожен день сюди. Ніхто не проти, що ми це робимо, звичайно, що не всі приходять, просто деяким все одно.

— Нічого особливого не робимо, але розуміємо, наскільки це важливо, — розповідає Настя, — усі учні хочуть, хоч щось зробити, якось допомогти. Працюємо на перервах, на уроці трудового навчання. Дуже важливо сюди приходити — розвивається патріотичний дух у кожного. Кожен вкладає хоча б частинку себе у цю справу і допомагає нашим солдатам.

Прийшли і діти 4 -А класу, серед молодших класів вони єдині, хто сюди приходить. Їх 5 чоловік і вони пишаються тим, чим займаються.

— Ми допомагаємо армії тому, що думаємо, що це захистить від російських загарбників, — розповідає одна із учениць 4-А класу, — ми знали, що тут працюють і самі сюди прийшли. З наших однокласників, ми перші сюди ходимо. Ще військовим малюнки малювали, листи писали. На прапорі малювали, теплий одяг приносили, їжу.

Дмитро Жмайло розповів про початок волонтерського руху в школі.

— Наша школа хотіла бути до цього долучена, бо це ще вагомий виховний потенціал. У нас має формуватися патріотична свідомість від найменших громадян, і розуміння, що в такий складний час все для фронту, все для перемоги. Ідея плести сітки виникла в мене і в заступника директора з виховної роботи Тетяни Кривошапко. А вчитель праці Сергій Куратник до цього з ентузіазмом поставився і включився в процес. Волонтери допомогли сітками, а обрізки тканини діти і вчителі знесли. Сітки з партіями допомоги відправляються на схід.

— З якими саме партіями допомоги?

— Партії допомоги — це теплі речі, продукти харчування, медикаменти. Слід відзначити, що в цю роботу включаються вчителі, які, наприклад, шиють нижню білизну, приносять солодощі, хтось знаходить стару військову атрибутику. Вчителька російської мови, наприклад, знайшла старий зимовий радянський спальник. Активно допомагає шкільний психолог Світлана Лукова, вчитель праці Надія Малюга. Можна сказати, що наша армія дійсно народна армія.

— А куди передаєте речі, маскувальні сітки?

— Передаємо речі військовій розвідці і армійському спецназу, що підпорядковані Головному управлінню розвідки України.

— Скільки сіток вже виготовили?

— Доплітаємо другу сітку, скоро будемо відправляти. Ще є заготовки на дві сітки, і якщо далі так працюватимемо, то й ще будемо замовляти. До речі, вчитель праці сам придумав конструкцію, сам установив, сам зробив. Довжина сітки 3 на 6 метрів, це стандартні військові розміри. Сітка буде використовуватися для накриття БТРів і на бліндажі.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»