Біля Полтавської ОДА знову запалав революційний вогонь

21 листопада біля Полтавської ОДА знову запалали бочки, в темному небі замайоріли українські прапори, а в повітрі пахне димом і морозом. Це не революція, просто сьогодні полтавці зібралися разом, щоб відзначити День Гідності та Свободи. В цей день шануються події Помаранчевої революції і Революції гідності.

Людей зібралося до трьох сотень, а на сцену виходять політики і громадські діячі, які очолювали революційний рух в Полтаві. Для обігріву (в революційній традиції) люди поставили бочки, в які підкидають дрова. Багато людей прийшли з прапорами, обгорнувшись ними, або повісивши їх на кріплення. З жовто-блакитними стрічками, із сумним, із гордим поглядом люди згадують події цієї зими. Ми поспілкувалися з присутніми, що були на площі біля облдержадміністрації і розпитали їх чого вони сьогодні сюди прийшли.

Марія і Ганна

Марія і Ганна:

— Ми пройшли весь Майдан, від початку і до кінця. Для нас сьогодні свято свободи і гідності. Це для України перше свято після Різдва Христового. Майдан підтримували наші чоловіки, наші діти, наші сім’ї. Так склалося, що ми всі стали побратимами. Ми зараз допомагаємо бійцям АТО. Шиємо захисні сітки, збираємо одяг, допомагаємо, чим можемо. Підтримуємо президента і його політику. І треба будувати країну, цеглинка за цеглинкою , фундамент уже є, тільки час потрібен.

Оксана

Оксана:

— Це не свято, це день пам’яті. Було зрозуміло, ще з самого початку, що Янукович так просто не здасть позицій і буде війна. Дуже багато жертв сьогодні, мені здається в цих жертвах ми також винні. Винний і Порошенко, і «Свобода». Простих людей на Сході загинуло набагато більше ніж ми бачили і всі замовчують ці жертви, це дуже погано. І поки політика не зміниться, жертв буде ще більше. Головне, щоб День Гідності та Свободи не був лозунгами забитий і без партійних прапорів, щоб попіаритися. Цей день повинен бути у кожного в серці, щоб згадати тих, хто боровся і кого вже з нами немає.

Валентина Олексіївна разом з сімєю

Валентина Олексіївна:

— Ми на Полтавський Майдан часто приходили. Ми із самого початку зробили європейський вибір. Я хочу, щоб мої діти жили в європейській Україні, тому я ходила і голосувала за Європу. Моя дочка і внучка їздила в Київ на Майдан, були там волонтерами. Сьогодні моя дочка передає бійцям АТО гроші, продукти, термобілизну. Вона дуже свідома і великий молодець. Зараз війна іде, мені так шкода нашу Україну. Шкода, що її шматують. Путін не дає нам спокою, така тварюка.

Василь(зліва) зі своїм другом

Василь:

— Це для мене вже 3 революція. Перша революція в мене була в 90-тому році. Друга революція була в 2004. А це третя і, боронь Боже, щоб ще ми прийшли до четвертої революції. Я боюся що це буде великий розбрат і велика Коліївщина. І не доведи Боже, якщо це відбудеться, тоді ми втратимо державу. Я покладаю надії на те, що нова Верховна Рада, Президент України, суспільство згуртуються в єдності піде на потужні реформи, які приведуть нас до того всього, за що боровся Майдан.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»