Чи переживуть полтавські вузи новий Закон України «Про вищу освіту»

Ми продовжуємо говорити з ректором Полтавського університету економіки і торгівлі Олексієм Нестулею про новий Закон України «Про вищу освіту».

— Відповідно до нового закону, буде скорочена кількість годин педагогічного навантаження на одну ставку з 900 годин до 600 годин на рік. Також зменшиться навантаження на студента, шляхом зменшення одного кредиту з 36 до 30 годин. Як буде «покриватися» нестача годин вивчення матеріалу, чи чим менше навчання тим краще?

— Не зовсім так. Давайте спочатку поговоримо про студентів. Ці 6 годин різниці треба зняти із лекційних і збільшити практичні заняття. А лекцію треба зробити сучасною, а не переказувати підручники як у нас. Студент і сам може прочитати, студенту треба показати спосіб мислення. При старій методиці, викладач вважав, що треба увійти в аудиторію і ложкою вкласти знання у рот студента. А сьогодні викладач так повинен прочитати лекцію, щоб студенту самому захотілося вирішити цю проблему. Допомогти, підказати на який сайт зайти. Хоч 80 годин зроби кредит, але якщо викладач втупився у конспект, студента він нічого не навчить.

Щодо викладачів. В Європі вважається навантаження — це коли викладач знаходиться безпосередньо в аудиторії. В Польщі навантаження в межах 300 годин, в Німеччині 500 годин. Це в межах аудиторії, все інше — консультування по курсу, консультування магістрантів, дипломних робіт — не вписується в педагогічне навантаження. А у нас 900 годин — це, наприклад, участь у роботі державної атестаційної комісії. Для нового закону потрібні підзаконні акти, щоб розписали, що таке 600 годин. І слід сказати, що в Законі України «Про вищу освіту» чітко написано, що зменшення педагогічного навантаження, не має вести за собою збільшення штатної чисельності викладачів. Я запитав у ректора університету Шмалькальдену, з якими ми співпрацюємо, скільки у них студентів, він відповів, що 3200 і викладачів 80. На одного викладача 40 студентів, у нас в 4 рази менше. Таке співвідношення 1 до 40 — в США і Європі.

В Європі викладач повинен провести в аудиторії 19 годин на тиждень, 3 семестри по 12 тижнів. У нас 2 семестри по 18 тижнів. Третій семестр у них — це якраз стажування, поглиблене вивчення деяких дисциплін, закриття недоздач. У нас асистента завантажують на всі 800 годин, а професор 100 годин проводить в аудиторії. В Європі, що аспірант, що асистент, що професор — це все викладачі. У них різна зарплата, але професор повинен провести певні години в аудиторії щоб отримати свої кошти.

— Говорять, що новий закон «Про вищу освіту» допоможе в наших університетах подолати прірву між наукою і практикою. Такий розрив дійсно є і чи можна з ним щось вдіяти?

— Так, між університетами і практичною роботою велика прірва. От, наприклад, в Канаді є бізнес-школи, а в нас економічні факультети. Там вчать, як правильно зробити бізнес, а у нас одна теорія. Наш університет вже давно шукає інші шляхи навчання. Ми сідаємо за один стіл з представниками торгових мереж «Бруснічка», АТБ, «Еко-маркет» і виписуємо характеристики, які повинен мати випускник, щоб успішно працювати в їх мережах. Роботодавці разом з університетом сідають і разом розробляють навчальний план, а не те, що в голову прийде в Києві, хіба там може хтось знати, як краще нам. Сьогодні закон не повинен виходити стандартом, а повинен пристосовуватися до умов. Ми почали це робити, тепер і інші отримають таку змогу. Якщо захочуть, звичайно. Бо не так просто відмовитися від старого пожовклого конспекту, від того, що ти читав 20 років і перейти на сучасну зрозумілу студенту мову.

— Що у новому законі означає автономія кадрів?

— Тепер університети зможуть підбирати тих викладачів, які йому потрібні. В тому числі і запрошених іноземних фахівців. Наприклад, ми запрошували професорів із Іллінойського університету. Вони у нас викладали, але не могли поставити підпис у залікову книжку, тому що їх диплом не пройшов нострифікацію в Україні. Нострифікація — це переатестація, по суті повторний захист — і буде проходити довго. І от уявіть, що професор з Англії чи США в Україні по новому повинен отримувати науковий ступінь. А новий закон «Про вищу освіту» дозволить вченій раді університету визнавати диплом цього викладача чи не визнавати.

— Новий закон закриє Всеукраїнську атестаційну комісію, що займається атестацією наукових кадрів, на її місце стане Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Що це змінить?

— Національне агентство перебрало на себе дуже багато прав від Міністерства освіти і є від нього незалежним. Вища атестаційна комісія за Табачника була підпорядкована міністерству і дублювала її структуру, тому вона атестувала згідно з розпорядженнями міністерства. В Національному агентстві — представники від Міністерства освіти, Національної академії наук, профільних академій, від вищих навчальних закладів, студентства і роботодавців. Основна функція Національного агентства — контроль за якістю вищої освіти. Воно буде займатися атестацією наукових кадрі і ліцензуванням вузів. Національне агентство буде контролювати склад вчених рад, які отримали право присуджувати наукову ступінь доктора філософії. Міністерство скидає з себе максимально адміністративні функції і передає по суті громадській інституції. Якщо міністерство колись хотіло все поставити під свій контроль, то тепер Національне агентство приймає рішення і говорить міністерству хто пройшов ліцензування.

— Говорять, що багато університетів не впораються з новими правилам і їх закриють?

— У нас в Україні 2 головні проблеми вищої освіти — брехня і корупція. Що в чому полягає брехня? Багато навчальних закладів почали дурити дітей, проголошуючи, що вони можуть підготувати фахівця з якоїсь спеціальності. При цьому не маючи ні кадрів, ні інформаційного забезпечення, маючи лише корупційний шлях отримання ліцензії. Брехня і корупція роз’їли прекрасну систему освіти, яка була. Деякі університети відкривають спеціальності, які навіть в голові не вкладаються, і готують студентів не маючи на це права. Наприклад, треба отримати ліцензію на спеціальність. Знайшли доктора наук з цієї спеціальності, завідувача кафедри, дописали доктора наук із сусідньої, і все — нова спеціальність готова. Потім дипломи видають, а студентів нічого не навчили і навчити чомусь не могли. Нова система ліцензування від Національного агентства закриватиме кафедри, де присутня корупція і брехня.

— Наскільки важливий цей закон сьогодні?

— Можливо серед інших проблем сьогодні в Україні проблема освіти — не найактуальніша. Але Закон України «Про вищу освіту» єдиний реформаторський закон останнього часу і, слава Богу, що освітяни його вибороли. Цей закон не досконалий, але з чогось треба починати. Він запізнився на 10 років, бо влада не хотіла випустити освіту з жорсткого управління. Кожен президент, який приходив, або прем’єр, дивився на освіту, як на можливість маніпулювання суспільством. Тепер освіта зробила крок до самостійності.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»