Сергій Клименко: «правильний» реаліст

Знайомі, друзі та рідні — коло найближчих осіб, як правило, знає про нас найбільше. Спілкуючись роками, ми з’ясовуємо важливі речі про себе від тих, хто поруч. Часто саме вони пам’ятають те, про що ми вже забули. У такі моменти думка сторонніх осіб стає авторитетною. До кого прислуховується наш кандидат і якою він є людиною в очах інших — про це ми довідалися від різних людей, інтерв’ю з якими пропонуємо вам. В останній частині інтерв’ю — думки друзів Сергія.

Мій друг Сергій Клименко, або «Найвища цінність — життя і права людини»

Роман Товстий

Роман Товстий, заступник голови Полтавської ОДА:

Сергія Клименка я знаю більше 10 років: перетиналися в аграрному бізнесі. Звичайно, ми багато говорили не тільки про роботу, тому і знайшли спільні точки дотику у деяких принципових речах, у нас виявилися спільні погляди на життя і вирішення проблем в країні. Тому я запросив його до будівництва з нуля партійної організації «УДАРу» в Полтаві, тепер він мій заступник. Радий, що Сергій погодився, бо такі люди — знахідка. Спочатку по партійній стезі ми йшли невпевнено, багато було проб і помилок через брак досвіду. Але, яка казав перший чеський Президент Вацлав Гавел, «краще 5 років помилок, ніж 50 років саботажу». Країні зараз дуже потрібні молоді, самовіддані, відповідальні, здатні довести почату справу до кінця. Ці якості відбиваються у щоденних вчинках людини. А навантаження у Клименка велике — напружена робота, партійна діяльність — з барикад Майдану ми перейшли на інші, без яких нам не обійтися. Це барикади мирної розбудови суспільства, демократичних інститутів.

Я точно знаю, що спокусило Сергія Клименка у політичній діяльності: налаштованість на те, що найвища цінність у світі — це життя людини, її права. Він певною мірою ідеаліст, але це не заважає йому мати цілком приземлені погляди на вирішення проблем і плідно працювати у команді однодумців. Він має рідке вміння — якісно виконувати поставлені задачі, але тільки тоді, коли це не суперечить його думці про справедливість, у іншому випадку до переможного кінця відстоюватиме інтереси громадян.

Мій друг Сергій Клименко, або «Правильний» реаліст

Сергій Бакум

Сергій Бакум, підприємець:

Я з пересторогою ставлюся до людей і не звик заводити знайомства просто так. Але Сергій Клименко — виняток із цього правила. Познайомилися ми у 2006 році. Якось я чекав на дочку після танців, він — також. Самі розумієте, зазвичай це заняття для мам, а не для тат. Ми розговорилися. А згодом, завдяки дітям, почалися спілкуватися постійно.

Перше, що мене вразило в Сергієві — те, як він формулює сімейні цінності, як трепетно ставиться до близьких жінок. Потім я зрозумів, що він в усьому має правильні погляди, фактично книжні, такі, про які нам розповідали в школі. Думаю, з таким світосприйняттям йому доводиться нелегко. Я людина більш цинічна, ніж він. Але, мабуть, тому мене так дивує його безпосередня щирість і небажання «повертатися за вітром» у справах принципових. Так, він не флюгер, за що Сергія дуже поважаю — це рідкісна якість у наші дні.

Я люблю спостерігати за людьми, це дає цікаві результати. Сергій Клименко — енергетичний донор, бачу, як до нього тягнуться інші. Не знаю, де у нього знаходиться та «підзарядка», завдяки якій його завжди на всіх вистачає. Думаю, Полтаві пощастило, що в неї є такі мешканці.

Хоч я людина аполітична, все ж таки ходжу на вибори і голосую за партії, тому що вибору іншого немає. Але всі партії у нас побудовані за лідерським принципом. Оскільки лідер, як правило, один, «дотягнутися» до нього практично неможливо. Тому я вітаю вибори за пропорційною системою — принаймні половину депутатів ми можемо вибирати, дивлячись їм в очі, обираючи у прямому сенсі серед своїх сусідів. Той факт, що мажоритарники — люди, до яких можна дотягнутися, поступово міняє і нас, виборців, у кращий бік. Адже ми можемо вимагати конкретні речі у конкретної людини, яка тільки завдяки нашій волі отримала престижну і відповідальну посаду в парламенті.

З іншого боку, я розумію, що абсолютно позапартійних депутатів у нас немає і не буде — тому що вони все одно зобов’язані співпрацювати з політичними силами. А у такій ситуації симпатії до якоїсь партії більші, до якоїсь — менші. Хоча Сергій Клименко зараз йде самовисуванцем, він з 2011 року є членом «УДАРу». Був у числі ентузіастів, які на свій страх і ризик створювали в Полтаві осередок цієї сили, тоді ще опозиційної. І Сергій вступив до партійних лав не заради власної вигоди, а заради втілення ідей і реформ, про які стільки говорять, але ніхто не хоче втілювати у життя. Думаю, поступово зміни все-таки відбудуться — завдяки людям, які мають певну розумну принциповість і лідерські якості. Я хотів би побачити ім’я Клименка серед таких реформаторів.

Мій друг Серній Клименко, або «Разом відстоїмо країну»

Віталій Турпитько

Віталій Турпитько, друг, боєць в зоні АТО, військовий пенсіонер:

Дружба — це коли ти чітко розумієш, хто чого вартий. Я люблю ризикових людей — таких, які здатних на вчинки і не ниють. Разом із Сергієм Клименком ми стояли на Майдані. Я про полтавський не кажу, на київському вітер змін був відчутнішим. Маю на увазі, що за кілька годин стояння там ми могли втратити бізнес, волю, здоров’я і, як виявилося у лютому, навіть життя. Ми, ті, хто там стояв, це розуміли, але не боялися. Страху не маємо давно. Боячись висловити свої думки, ні сьогодення, ні майбутнє не побудуєш. А саме цього ми прагнемо.

Ви знаєте, в нашій країні бути в опозиції до влади, тим більше такої, як влада Януковича, подібно до самознищення. Але я не здивований, що Сергій Клименко не скористався шансом поїхати працювати за кордон, коли здавалося, що януковичі — вічні. Мій друг — не боягуз і не пасе задніх, це точно. А ще він — надійний товариш. Разом з іншими допомагав мені збиратися у зону АТО. Маю все, необхідне для самозахисту, завдяки таким людям, як він. Я тепер начальник одного з медичних пунктів у 72-ій механізованій бригаді. Там, у зоні АТО, нам набагато легше — і фізично, і морально, коли знаємо, що у тилу нас «прикривають» такі, як Сергій Клименко. Разом якраз і відстоїмо країну.