Українці в Америці не зачиняють дверей і грають у футбол за «Полтаву»

 Богдан Захарчишин

Це його перше знайомство з Полтавою. І приємно, що наше місто гостеві сподобалося.

— Нам організували дуже теплий прийом, ми встигли багато побачити, — поділився враженнями пан Богдан. — Нас учили, коли я жив ще в Україні, що Полтавщина — це основа української духовності й культури, тут закладалася наша мова. В Америці ми робимо багато, щоб діти наші пам’ятали про Україну. У мене їх троє. І всіх я возив, а меншу доньку я зараз вожу щосуботи за 30-40 кілометрів від Ірондеквойту до недільної української школи, щоб не забували своє коріння. Українською громадою ми організовуємо різні заходи, свята, конкурси. Між іншим у танцях нам на п’яти наступають ірландці. У них такий незвичний національний одяг і схожі за темпом до українських танці.

Щодо Америки зазначу, що чим вищий економічний розвиток держави, тим дорожче обходиться в ній життя. В Америці дуже високі податки. Іноді ми жартуємо, що тим, хто приїжджає сюди на заробітки, вдається накопичити більшу суму, ніж тим, хто живе й працює тут постійно, бо в них значно менші витрати. Я, наприклад, за помешкання у відносно хорошому районі плачу щорічно 7 тисяч доларів. Зате ми ніколи не замикаємо ні будинок, ні гараж. Навпаки я сварюся на дітей, коли вони зачиняють на замок ворота. Адже нерідко треба швидко виїхати з дому й немає часу на відмикання. Ми утримуємо 4 автомобілі, тому що діти їдуть в різні кінці на заняття, а ми з дружиною — на роботу. І це не ознака матеріального рівня родини, а необхідність. Такий шалений темп життя, що громадським транспортом тут майже ніхто не користується.

Приїхавши на з’їзд кредитних спілок у Київ, ми не могли не скористатися можливістю побувати в місті-побратимі Полтаві. Усі проекти, які втілювалися в цьому місті, робилися на базі громадських організацій. В Америці ми мали підтримку органів місцевої влади, але все одно це було на громадському рівні й займалися цією справою тільки добровольці. Сьогодні виникла ідея, щоб наша співпраця переросла в більш глибокі відносини. Скажу, що стосунки між людьми будуються роками, а контракти підписуються за 2-3 хвилини. Фундамент між громадськими організаціями ми побудували. Тепер справа молодшого покоління це продовжити.

Від присутніх на прес-конференції прозвучало прохання до Богдана Захарчишина детальніше розповісти про спортивний клуб «Полтава», який діє в місті Ірондеквойт.

— Поштовх дала полтавська дитяча футбольна команда, яка приїхала до нас у 2001 році за програмою «Міста-побратими». У нашій громадській організації зародилася ідея створити, точніше відродити, футбольний клуб. Назвали «Полтава», хоч там не було жодного гравця з цього міста. Серед українців у еміграції немає таких понять, як західняк чи східняк, білий, червоний, блакитний. Ми всі українці, — розповів пан Богдан. — У нашому клубі було три футбольні команди — для гравців віком до 15, 18 й понад 21 рік. Згодом організували ще клуб «пенсіонерів». Я відіграв там кілька останніх років, зараз залучаю молодших хлопців. Грають наші футболісти на досить високому рівні з сильними іспанськими, італійськими й іншими командами. Треба сказати, що наша команда до 21 року два роки підряд отримувала перші місця в Рочестер-лізі, ще одна команда теж зайняла призове місце. На тренування збираємося після занять та роботи, іноді доводиться їхати 30-40 кілометрів. Але ми це робимо в першу чергу для свого задоволення й здоров’я.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»