Командир УНСО: Якби ми більше вбили москалів у Грузії, їх би менше було тут

21 серпня до Полтави вперше приїхав Валерій Бобрович, український військовий діяч, Головний командир УНСО. Валерій Олегович брав участь у бойових діях на Кавказі, як командир окремого батальйону УНСО «Арго». Нагороджений орденом «Вахтанга Горгасалі» ІІІ ступеня, є почесним громадянином Грузії.

У зеленій залі Полтавської ОДА Валерій Бобрович презентував свою книгу «Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима», яка вийшла у 2009 році.

Послухати спогади полковника прийшло зовсім мало людей, у великій залі було більш ніж напівпорожньо. 62-річний Валерій Бобрович, який під час бойових дій отримав декілька поранень та був контуженим, не міг розчути питань, які лунали із залу від гостей презентації, у спогадах і відповідях не цурався міцного слівця та нецензурної лексики.

Вступне слово почав зі згадки про президента Росії:

— Зараз Путіну можна поставити бронзовий пам’ятник за те, що він зробив із українців націоналістів. У моїй книзі досвід українців, які воювали вже з 1993 року проти москалів. Я мав три поранення, контузію, у мене там загинули друзі, але я завжди виходив із поняття, що життя мого українського солдата мені дорожче, ніж всі грузинські, азербайджанські і вірменські гори. Ми воювали там у нашій формі із шевронами УНСО, із тризубами в мазепинках. Росіяни, коли виходив український підрозділ на лінію фронту, кричали нам через гучномовці: «Хохлы, в плен не сдавайтесь, мы с вас живых будем шкуру драть».

Полковник запевнив, що вже тоді зрозумів, що росіяни українцям не брати, ніколи ними не були і не будуть.

— Ми маємо ворога. Європейці мають зрозуміти, що Україна, це блок, який стримує цю агресію.

Ми запитали у Валерія Бобровича про те, як він оцінює дії командирів, які керують українськими військами в зоні АТО, поцікавилися яку б пораду він їм дав зважаючи на його військовий досвід.

— Не маю совісті оцінювати дії тих командирів, де вже загинули люди. Не мені судити, це смерть. Ви бачили поранених і вбитих у бою? А я бачив. І говорити командиру правий він, чи ні, це не моя справа, — відповів Валерій Бобрович.

Згодом він зауважив:

— Мене обіцяли підлікувати, мені всього 62 роки. Я хотів би просто ще з автоматом в руках поділитися своїм досвідом на передовій. Вважаю, що не добив всіх тих, яких я хотів, щоб вони лягли трупом там, на Кавказі, а не скрипіли лаптями тут, у нас на Україні. Найвдаліша операція УНСО під моїм керівництвом, це було взяття містечка Шрома в Грузії. Штурм цього містечка проводився шість раз грузинськими військами і вони втратили до шести сотень чоловік. Коли вони запропонували це зробити УНСО, я просто подивився карту і зрозумів, що їхні генерали не краще наших, або російських, вони дивляться де можуть туристи пройти. А ми вночі пішли туди, до урвища, метрів 230, спустили вночі на мотузках зброю, самі спустилися і коли вранці піднялося сонечко, 63 гранати Ф1, які січуть все на 60 метрів, з вигуком:"Слава Україні!" полетіли в цю «козачню».

Село Шрома (Гума) було звільнене від російських військ без жодних втрат з боку батальйону УНСО.

— В одному будинку я побачив навіть недопиту півлітровку. Це ж взагалі для кацапа... Матір можна забути, але недопити горілку... Три дні ми утримували місто, нам не привозили ні боєприпасів, найгірше, воду не привозили, до неї треба було з термосами перебігати дорогу, яка прострілюється. За цей час ми зрозуміли, що таке наші брати. Ми були нормально укріплені, а вони гнали своїх кацапчат ВДВ, молодих хлопців на наші кулемети. Ми їх косили. В мене іноді була думка: «Чому ви не любите власний народ?»... Якби ми більше вбили москалів там, їх би менше було тут. Мій український хлопець знає чому він був там. Москва ніколи не воює на два фронти, коли вони давили чеченців, вони не лізли в Грузію. Коли розправилися із Грузією, вони взялися за Україну.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»