Розмір тексту

Учасник АТО: Ми воюємо, а дружини з дітьми отримують зростання квартплати

Андрій Хижняк Андрій Хижняк | Фото: Ілона Чорногор

Полтавець Андрій Хижняк на декілька днів приїхав із зони АТО та розказав нам про втрати, від яких навертаються сльози на очі

У кількаденне відрядження із зони АТО повернувся сорокарічний полтавець Андрій Хижняк. Чоловік має дворічний військовий досвід, він проходив службу у повітряно-десантній дивізії, а зараз захищає Україну від сепаратистів. Ми домовилися про зустріч із захисником, він прийшов до нашої редакції і розповів про жахіття війни, на якій опинився.

— Андрію, розкажіть коли вас мобілізували?

— Повістку я отримав у двадцятих числах березня. Звичайно, вдома сім’я в шоці була від цієї несподіванки. Поїхали ми в Дніпропетровську область, у Черкаську 93-тю механізовану бригаду. Нас помістили в клуб, там показували відеоролики про зброю, як вона працює, щоб освіжити наші знання.

— Окрім перегляду відеороликів, що ще входило у ваші заняття?

— Після першого разу, коли нас привезли в Черкаське, нас там не залишили, а відправили додому і сказали бути на зв’язку. Потім 1 квітня мені знову зателефонували і сказали, що викликають у військомат, я ще пожартував, кажу: «Це не першоквітневий жарт?». 2 квітня, коли прийшов до воєнкомату, нас уже остаточно відправили в 93-тю механізовану бригаду. Я потрапив у перший гаубічний дивізіон, першу батарею. Мене призначили на посаду командира знаряддя 2С3М (самохідної артилерійської установки). У нас були виїзди на полігони, навчання. Ми згадували всі нюанси, оскільки служив двадцять років тому, все з часом забувається, але коли заліз всередину установки, все згадав, навички повернулися. Коли командування побачило, що ми здатні виконувати бойові задачі, то нас перекинули в Донецьку область.

— Який середній вік ваших товаришів по службі?

— Близько тридцяти років.

— Коли вже потрапили в Донецьку область, які були ваші перші враження від цієї війни?

— Чесно кажучи, не було слів. Я ще повністю не вірив, що знаходжусь на війні. Тяжко було, особливо із першим вистрілом бойового снаряду, коли ми відкривали вогонь по ворогу — по живій силі, по танках, їхніх «Градах».

— Чим вас забезпечили? Бронежилетів не було?

— На той час бронежилетів не було ще. Хлопцям їх привозили з Кіровограда волонтери. Я зателефонував у наш полтавський військкомат, у мене був номер телефону чоловіка, який нас супроводжував у 93-тю бригаду. Я йому сказав: «З Полтави не думають про нас, не видно волонтерської допомоги». Він мені відповів, що передасть воєнному комісару прохання з приводу допомоги. Наступного дня він перетелефонував і сказав: «Воєнний комісар повідомив, що волонтерство не входить у їхні обов’язки». Порадив звертатися до влади. У мене не було можливості з Донецької області їхати з’ясовувати обставини. Більше мені із воєнного комісаріату не телефонували.

— Зараз у вас уже є бронежилет?

— Є, завдяки полтавським хлопцям. Анатолій Ралко, мій однослуживець поїхав додому, оскільки в нього троє дітей, його звільнили від служби, і допоміг мені із бронежилетом. Друзі, знайомі допомагали. Також завдячую Полтавському батальйону небайдужих. Я раніше їх не знав. Коли вони про мене дізналися, передачу привезли. Я спілкувався із владикою Федором, вони до мене приїжджали якраз 16 серпня, на моє сорокаріччя (авт.: саме Полтавський батальйон небайдужих привіз Андрія Хижняка додому).

— За озброєння можете розказати, яке у вас, а яке мають сепаратисти?

— У них техніка із боку Росії новіша. Точно стверджувати я не буду, «Гради» — це однозначно. У нас був гіркий досвід, коли нас обстріляли із «Граду». Вони вчинили по-хитрому, установки накрили тентами, наварили на них дуги, щоб не видно було, що це установка «Град», стали біля заводу і відкрили по нам вогонь із «Градів», але тент під установкою загорівся, вони її покинули і поїхали звідтіля. Ми погасили пожежу, машина виявилася новою, документація там була, установка належала російській військовій частині.

— Ви або ваші товариші по службі здобували військові трофеї?

— Особисто в мене не було. А за інших не знаю, з приводу цього ніхто не хвалився. Хіба що якісь автомобілі були, які «віджимали» у сепарів.

— Яка в них тактика ведення бою? Вона професійна?

— Звичайно, там працюють професіонали, ті ж військові, які проходили службу. У них навички ведення бою є. Тим паче, ні для кого не секрет, що там воюють не лише росіяни, а й чеченці. Є професіонали, є й любителі, які там за гроші. Коли до нас прилітав вертоліт на дозаправку, в ньому лежали взяті в полон сепаратисти обличчям вниз. Ми в них запитували, хто вони. Відповідали: «Я хохол». Контингент там переважно 40-50 років, молодих хлопців немає. Бачив бородатого чоловіка, який їхав на бетері (авт.: БТРі), йому під п’ятдесят років.

— Не було випадків, коли «денеерівці» хотіли перейти на бік української армії?

— У нас таких випадків не було. Наші перша і третя батареї стоять окремо, не на самій лінії фронту. До нас не прибігають. Був, правда, неприємний випадок, коли ми стояли біля 16-го блокпосту і ще завойовували Карлівку. Із боку села прибігав мирний житель, просив допомоги, повідомив, що чеченці в домі зв’язали його, а в іншій кімнаті гвалтують його дружину. Він вирвався і прибіг за допомогою.

— Дезертирство траплялося?

— Коли ми перебували в бригаді, ще у Черкаському, були хлопці-строковики із Донбасу, їх залишали при частині, не відправляли на війну. На батареї був Нікітін, сам із Донецької області. Коли нас направляли в зону бойових дій, то ми дізналися, що за Нікітіним приїхав батько із Донецька на машині, забрав його. Їдучи він ще й погрожував, сказав: «Я вам ще покажу, воюватиму проти вас».

— З боку мирних мешканців яке ставлення до української армії?

— Ми постійно переміщалися, проїздили через села. В кожному селі до нас ставилися по-своєму. Хто кулаки показував, а хто плакав і хрестився. Помітив, коли табір біля села розбивали, контингент 70% були за ДНР, 30% за нас. Минув час, ми там постояли і в людей змінилося ставлення, вже багато хто нас підтримував. Коли ми вже збиралися переміщатися на іншу вогневу точку, то люди навіть підходили і просили щоб ми не їхали, оскільки їм із нами спокійніше.

— Побутові умови у вас нелегкі? Де ночуєте, чим харчуєтесь?

— Ми не можемо постійно залишатися на одному місці, переміщаємося, щоб нас не засікли. Перемістилися на нову позицію, поставили намет, швидко розгорнули ПХД, тобто кухню. Два рази на день їмо гарячу їжу. В обід обов’язково борщ, або суп. Ввечері — каша із тушонкою. Зранку ми можемо самі щось приготувати. Спимо ми, звичайно, що не на ліжках, їх із собою ніхто не возить, а на карематах у спальних мішках.

— Якщо бойові дії до зими не закінчаться, як солдати будуть рятуватися від холоду в таких умовах?

— Чесно кажучи, я вже думав про це... Що я можу сказати, якось воювали ж у 42-43 роках, виживали.

— Поділіться найбільшими втратами, які вам довелося пережити на війні.

— У нас кожного дня втрати. Якщо не у нас, то в іншій бригаді хлопців убили, це ж нас також стосується. Кожного дня, як помирають хлопці, це... (авт.: Андрій Хижняк не зміг стримати сліз).

— Вам щось уже говорили про допомогу по закінченню війни, коли ви отримаєте статус учасника бойових дій? В списки вносили?

— Доки що нічого не казали з цього приводу. Говорили, що для учасників АТО виділять земельні ділянки, по пільгам я навіть не знаю. Якби з цього приводу нам надавали побільше інформації, було б набагато краще, щоб ми знали. Скільки жінок залишилися самі вдома з дітьми? Він воює, а від держави допомоги ніякої, тільки ціни на квартплату та продукти ростуть.

— У чоловіків, які пройшли війну, змінюється світогляд, переоцінюються погляди на життя. Як вона змінила Вас?

— Скажу одне, починаєш більше цінувати життя. Сам про себе не скажу, чи змінився, це бачать люди, які оточують мене. Можливо, десь і змінився психологічно. Звісно, нерви підсіли дуже. Дай Боже, щоб це все швидше закінчилося, кожному воєнному треба буде пройти психолога, щоб лікарі зробили висновок кому надати допомогу.

— Що вам допомагає триматися морально?

— Що мене чекає вдома сім’я — дружина і дитина. Друзі, рідні телефонують, підтримують, це приємно, відволікаєшся.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему