Будьте здорові, зі Святою неділею!

Це одне з перших літніх свят, тому пов’язане із зеленню. У моїй пам’яті й досі зберігається запах лепехи (аїр, татарське зілля), якою покійна бабуся встеляла глиняну підлогу в хаті. Зараз ця річкова рослина зустрічається вкрай рідко, бо полюбляє чисту воду. А ще в кімнатах ставало прохолодно від свіжої трави, пахло деревієм, м’ятою, полином, любистком, пижмом...

Вважається, що на Трійцю припадає найбільше буяння природи, розквіт її животворних сил. Тому в п’ятницю, до сходу сонця, жінки йшли в ліс збирати лікарські рослини: цвіт кульбаби, горицвіт весняний, чистотіл, звіробій, конвалію, грицики, листя берези, листя й квіти глоду. Ранковою росою, зібраною цього дня, промивали хворі очі.

Загалом обрядові дії Зелених свят розпочиналися в четвер. Жінки готували страви до так званого «бабського великодня»: борщ, яєчню й коливо ( каша з пшениці). Обід розпочинався й закінчувався триразовим споживанням колива. На столі мали лежати «покійницькі ложки».

Дівчата цього дня йшли в поля, на левади чи в ліс «завивати вінки на всі святки» з васильків, незабудок, конвалії та інших квітів. Як оберіг уплітали туди полин. Вінок із живих квітів, за народним повір’ям, був символом чистоти й оберегом від злої сили, тому дівчина, яка втратила невинність, не мала права надівати його собі на голову.

У п’ятницю літні чоловіки влаштовували «вечерю для дідів». До неї готувалися такі ж страви, як і на «бабський великдень». Чарками з горілкою не цокалися, як це прийнято і на похоронах та поминках.

Після Зеленої неділі — Русальний тиждень

Особливо шанували Зелену суботу. У приготуванні до неї брала участь уся родина. Мили лави, столи, застеляли їх чистою скатертиною, чепурили піч і комин, підбілювали зовні стіни, підводили глиною призьбу. Подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням — зеленими гілками клена, липи, верби, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Подекуди забороненим деревом вважалася осика, на якій, за повір’ям повісився Іуда Іскаріот. Хоча в південних районах Полтавщини, серед них у Глобинському, нині широко використовуються зламані гілки осики. Разом з іншими деревами їх устромляють у стріхи хат, повіток, на ворота, біля вікон, за ікони.

У суботу пекли книші, пиріжки та готували обрядові страви, до яких відносилися капусняк, холодець, печеня, обов’язково смажена яєчня, вареники, каша з молоком, локшина чи гречана каша з курятиною й коливо.

Молодь відзначала Зелені свята обрядом під назвою «Віха», «Ігорний дуб» та «Явір». «Віха» була особливо поширеною в північних районах Полтавщини, зокрема на Оржиччині. Високе дерево, звільнене від великих гілок, закопували на місцині для розваг. Прикрашали його стрічками, шматочками різнобарвних тканин. Навколо нього звечора до ранку танцювали й співали, охороняючи таким чином «Віху». Якщо ж дерево все ж удавалося викрасти в інший куток села, то ті, хто не встеріг, ставили викуп, тобто могорич.

Після всіх ритуалів Клечальної суботи родина збиралася в хаті за вечерею, яка починалася з колива. Добрим словом згадували померлих родичів. У неділю, на Трійцю, зранку йшли до церкви святити лікарські трави. Після святкового богослужіння кропили святою водою криниці. Хоча фактично вже наставало літо, але люди ще не зовсім довіряли спекотним дням, про що свідчить прислів’я: «До Святого духа держись кожуха».

У Зелену неділю не можна було нічого робити: ні полоти, ні шити, ні худобу пасти. Після богослужіння та обіду йшли розважатися на толоку. Традиційним було вітання: «Добрий день, будьте здорові, зі Святою неділею!». Під вечір Духового дня на Полтавщині відбувалося одне з найпоетичніших і урочистих дійств весняно-літнього циклу під назвою «Водити Тополю». Замальовку про це залишив у 1843 році український історик і письменник Микола Костомаров.

У понеділок починався так званий Русальний тиждень, коли, за народними повір’ями, найбільшу активність і агресивність виявляла нечиста сила, зокрема — русалки. Протягом усього тижня дітям суворо заборонялося ходити в поле й купатися. Особливо це стосувалося четверга. Якщо ж хто насмілювався скупатися в ставку чи річці, то попередньо мав кинути у воду пучок полину. Щоб уберегтися від нападу русалок, дівчата й молоді жінки обов’язково тримали при собі жмуток полину чи любистку.

Традиції, пов’язані із Зеленою неділею, подекуди частково збереглися до наших днів.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»