Санітарно-рятувальну роту «нагородили» автомобільним мотлохом
Замість технічно справних машин швидкої допомоги, які гордо красувалися в сюжеті 5-го каналу, в автопарку побачили чимало автівок, які навіть з Полтавської області не виїдуть
Шок. Отак одним словом можна охарактеризувати враження від поїздки на базу санітарно-рятувальної роти військової частини В-2596, нещодавно сформованої у Полтаві. Її створювали при обласному військовому комісаріаті з благородною метою — вивозити поранених військових з поля бою в зоні АТО до польових шпиталів. 1 серпня голова Полтавської облдержадміністрації Віктор Бугайчук у присутності ЗМІ урочисто передав бійцям роти 45 санітарних автомобілів. При цьому жителів області запевнили, що на якість роботи швидкої допомоги це не вплине, адже військовим віддали автомобілі, що «знаходилися у резерві» лікувальних закладів.
До військових санітарів ми поїхали цього вівторка разом із народним депутатом Валерієм Головком. Народний обранець від Полтавщини вирішив допомогти військовим, придбати власним коштом необхідні ліки, комплектуючі, засоби зв’язку. Проте після побаченого й почутого медикаменти й рації відійшли на другий план, а реальність відверто шокувала. Замість технічно справних машин швидкої допомоги, які гордо красувалися в сюжеті 5-го каналу, в автопарку побачили чимало автівок, які навіть з Полтавської області не виїдуть, щоб не розвалитися по дорозі.
— Через 10 днів хлопцям виїздити в зону АТО, а у нас тут... брухт. Його волоками тягти чи як? — коментує підполковник запасу В’ячеслав Шимчук, який допомагає бійцям санітарної роти. — Є добросовісні люди, а є такі, що живуть за принципом: на тобі, Боже, що мені не гоже. Війна, мовляв, усе спише. От відправляють армії брухт та непотріб.
Аби не бути голослівними, водії показують свої автівки. Щонайменше 7 з них легше списати на брухт, ніж ремонтувати.
— От куди на ній їхати? — розводить руками водій Артур Мазілкін. Своє «диво техніки» він отримав із Шишацького району. — Все днище згнило, перша ж яма — і провалюся на дорогу. Коли закриваються бокові двері, відкриваються задні. Бочина тримається на дротові, другого баку взагалі немає. На такій машині містом страшно їздити, а я на цьому їду людей на фронт рятувати. Куди їхати? Позоритися? Я не для цього прийшов, не так армії хочу допомогти!
Водії показують ще один раритет — прийшов із Котельви. Стару іржаву автівку просто пофарбували аерозолем зі звичайного балончика, — коментують чоловіки. Поруч — катафалк, який пожертвували на потреби армії. Без вікон, щоб завантажити пораненого, водію спочатку потрібно вилізти з кабіни, відкрити бокові двері, пройти через салон і ще відкрити задні, добряче натиснувши на них рази чотири. Гробовоз, — емоційно коментують водії.
— Ось ще одна «унікальна» «Газель», — підводить до автомобіля Ігор Бернацький. — Отримали від Полтавської обласної станції швидкої допомоги. Двері — на резинках, бокові взагалі не відкривається. Рама знизу тріснула, диски побиті: перша ж ліпша яма — і «швидка» залишиться без коліс. Днище он вже потроху відпадає... Оце поранених хлопців відправляють забирати на такому транспорті...
Ложка меду в діжці дьогтю — «мерседес» 1987 року випуску. Гордість санітарної роти у всіх можливих ракурсах показувало столичне телебачення. Доглянутого 27-річного «німця», який не поступається «Газелям» 2000-го року випуску, роті надала Полтавська міська дитяча лікарня. Її водій — Дмитро Мойсеєв — готовий на фронт їхати хоч сьогодні. Як, власне, і всі його колеги, які рвуться на фронт, щоб рятувати життя бійців. Хлопці ладні ночами не спати, перебрати до гвинтика власними руками автівки та відремонтувати їх. От тільки отаке ставлення чиновників ображає. Слів не добирають, згадуючи губернатора і його святкові реляції у них на плацу. Перепитують, де набрали стільки нових «швидких», які показували у сюжетах телебачення та бачили на фото в Інтернеті, бо у їхньому автопарку стільки не набереться.
— У нас як мінімум сім таких автомобілів, які потрібно ремонтувати капітально, — коментує командир санітарно-рятувальної роти Анатолій Тополя. — І навіть якщо хлопці працюватимуть у дві зміни, за 10 днів вони не встигнуть. Ми доповідали воєнкому щодо стану автомобілів вже неодноразово, але нам відмовили знімати їх з балансу. Якщо на такому транспорті поїхати в зону АТО забирати поранених, то хлопці або не доїдуть, або ж разом із пораненими назавжди самі там залишаться. Це все одно, що давати літак без крила й змушувати льотчиків піднімати його в повітря. Тим паче, що в зоні АТО швидка допомога не діє, цивільні на виклики відмовляються виїздити. Для цього й комплектують санітарно-рятувальні бригади...
— Я б пропонував чиновників, які прислали таку техніку для санітарно-рятувальної роти, посадити за кермо і відправити в зону АТО, — так відреагував на побачене й почуте Валерій Головко. —З аодно буде наука й для інших, бо парламент виділяє мільярди гривень на армію, а військові натомість отримують замість техніки брухт. Виникає запитання, куди дивився голова облдержадміністрації Віктор Бугайчук, коли передавав військовим таку техніку? Отут потрібно було проявити принциповість і жорсткість. Бо хлопців із рятувальників перетворили на заручників металобрухту!
Швидше за все, від автомобільного мотлоху санітарно-рятувальній роті таки вдасться позбутися. Військові мають намір звернутися з цього приводу до голови обласної ради Петра Ворони. Що ж стосується решти автомобілів, які більш-менш готові до маршу в зону АТО, то народний депутат вже виділяє власні кошти і задіює фахівців для її ремонту. А також пропонує небайдужим полтавцям долучитися і допомоги санітарній роті, щоб ці хлопців почали рятувати життя пораненим якомога швидше.