Особливості роботи Центру адаптації для безпритульних

З 2011 року в Полтаві працює Центр адаптації для безпритульних. Там їм надають житло, теплий одяг, їжу. Також, вони можуть отримати повний курс лікування, після якого повертається в суспільство повноцінними людьми.

Благодійна організація «Світло Надії» вирішила допомогти безпритульним. З 2011 року ними створено Центр адаптації, для людей, які позбавлені житла і немають засобів для нормального існування. «Полтавщина» відвідала Центр адаптації і поспілкувалася з працівниками та безпритульними.

На наші питання відповідала організатор і координатор зв’язків із ЗМІ Крістіна Криженко.

— Коли відкрився Центр адаптації для безпритульних?

— З грудня 2011 року. Спочатку це було місце, де безпритульні могли отримати базові послуги — ночівлю, харчування , одяг. Зараз це повноцінний центр адаптації. Ми перевиховуємо безпритульного, повертаємо його знову до соціального життя. Знаходимо йому роботу, відновлюємо документи.

— Як можна потрапити до Центру адаптації, люди звертається самі?

— Щоб сюди потрапити людина має підтвердити, що в неї немає захворювання на туберкульоз, і наявність довідки з шкіро-венерологічного диспансеру про те, що немає захворювання. Одні безпритульні самі звертаються, інших ми знаходимо на рейдах. Треба просто прийти і сказати: «Мені не має де жити».

— На яких рейдах?

— Бригади волонтерів, зазвичай ввечері, з 18 по 21 годину, ходять по Київському району, інколи виходять за його межі, в місцях найбільшого скупчення безпритульних і пропонують допомогу. Дуже добре допомагає реклама на сміттєвих баках. Тепер базхатченки краще орієнтуються куди їм звертатися за допомогою.

— Хто звертається до Центру адаптації?

— Це люди, які не мають житла, а також колишні засудженні, в яких немає родинних зв’язків і вони не знають куди їм іти і до кого звертатися. У нас вони проходять курс реабілітації.

Кімната реабілітації жіноча

Кімната реабілітації чоловіча

— Скільки людей мешкає в Центрі адаптації?

— Зараз 24 чоловіки. Загалом Центр розрахований на 40 місць. Найбільше людей приходить взимку, тоді буває не вистачає місць.

— Скільки в Полтаві безпритульних?

— Такої інформації немає. Відсутня визначена процедура їх реєстрації. На початку року, за офіційною статистикою, у Полтаві було двоє безпритульних.

— Як проходить курс адаптації?

— Мінімум, що ми можемо дати, це нічліжну кімнату. Людина приходить з довідками, потім для неї складається графік відвідування. Після чого вона отримує ночівлю, дворазове харчування, душ. Обов’язкова умова — заборонено вживати алкоголь, та наркотичні речовини. Якщо ми бачимо, що людина хоче змінити своє життя, ми переводимо її до кімнати адаптації. Там уже кращі умови, і більш тісна співпраця з волонтерами. Ми допомагає відновлювати документи, шукаємо роботу, і з часом людина повертається до нормального життя. Якщо людина звертається, то вона визнає, що в неї проблеми. Ми співпрацюємо з наркологічними диспансерами, диспансерами алкогольної залежності. Для таких людей є різні програми, консультації. Якщо людина відмовляється від наркотиків. Вона приходить до нас і отримує замісний медичний препарат. Якщо людина до нас звертається, вона визнає своє залежність і розуміє що їй потрібна допомога. Таки людям ми допомагаємо і їхнє життя зазвичай налагоджується.

— Скільки часу безпритульні можуть перебувати в центрі адаптації?

— В принципі, це не обмежено. Головне наше завдання — змотивувати людину до повноцінного життя, якщо вона цього хоче, ми їй повністю в цьому допомагаємо. Багато безпритульних приходять просто переночувати. Деякі з таких ходять до нас із самого початку відкриття Центру. Постійно їх бачимо, але вони не хочуть змінюватися, тільки поспати і поїсти приходять.

— Де люди після курсу реабілітації знаходять житло, роботу?

— Часто це гуртожитки. Був випадок, коли бабуся з донькою почали винаймати будинок в селі Полтавського району. Хтось винаймає частину будинку, хтось кімнату. Були такі хлопці, які потоваришували, і після того, як вийшли з Центру адаптації, в трьох винаймали квартиру. Найчастіше першою роботою, є тимчасові громадські роботи, як все добре йде, отримують постійну роботу.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»