Розмір тексту

Учаснику АТО видали бронежилет після того, як вбили сімох його товаришів

Артилерія на Донеччині Артилерія на Донеччині | Фото: poltava.pl.ua

Полтавець розповів про страшні нюанси війни, коли дорослий чоловік плаче і каже, що більше не візьме до рук автомата

Ми продовжуємо спілкуватися із полтавцями-захисниками, які беруть участь у АТО. Цього разу новини зі сходу нам передав артилерист 93-ї механізованої бригади. Хлопець не побажав називатися (ми будемо називати його Олегом), до нас поставився з деякою пересторогою, каже не довіряє ні російським, ні українським ЗМІ, які подають викривлену інформацію.

— Ми вже тут майже 4 місяці і патріотизм, який був на початку, із кожним днем все нижче. Розумієте, комусь вигідно, щоб все це продовжувалося. Це можна було набагато швидше завершити, але тут інтереси політиків замішані. Порошенко показав, що наче хоче все вирішити мирно, але що це дало? Біля нас у селі Карлівка (Донецька область. — Авт.) сепаратисти за цей час собі бункери із бетону побудували, — розповів Олег.

Бронежилети захисники отримали тільки чотири дні тому, коли загинули семеро солдат:

— Почали всім їх давати після того, як 7 наших хлопців вбили, а вони були на блокпосту крайньому без бронежилетів. Зараз свій зад прикривають! Самі їх перевіряємо — стріляємо в пластину із автомата. Тут ніхто не зацікавлений вирішувати наші проблеми, ось, наприклад, у хлопця матір у реанімацію забрали, він не знав, що робити, так йому командир сказав: «Ти ж розумієш, що батьки не вічні». Вирішенням наших проблем ніхто не цікавиться. В кожного свої проблеми і шляхи їх вирішення різні. За бійців із 54 бригади переживають, все необхідне відразу видають, а на нас усім байдуже.

Також від артилериста ми дізналися про умови несення служби та облаштування побуту в польових умовах:

— Готуємо самі собі, бо те, що нам дають, не завжди можна їсти. Живемо в наметах, іноді, як не встигаємо розбити табір після переїзду, просто неба. Добре, що хоч кілька тижнів тому дали спальні мішки. Бензин на електростанцію, щоб зарядити мобільний, купуємо самі.

Хлопці ведуть бій проти різних сепаратистів, ми запитали проти кого саме.

— Воюємо проти своїх (слов’янської зовнішності), ті хто хоче легких грошей — наркомани, алкоголіки, найманці і навіть кажуть про шахтарів, які відробляють зміну в шахті і беруть автомат. Є і спеціалісти, які коректують вогонь реактивної артилерії, танків... Скажу, що кожен їхній снаряд чи ракета потрапляє куди треба. Ці спеціалісти і ховаються за мирними людьми чи за тими, хто гроші заробляє таким способом, — відповів Олег.

А от мирне населення до української армії ставляться прихильно, не зважаючи на деякі винятки:

— Люди в селах відносяться добре, хоча дехто з них і дивляться, як вовки на здобич. Деякі відкрито кажуть: «Ми за іншу владу». Багато нас підтримують, продукти дають, гроші, цигарки. Радує, що їх більшість.

Із Полтавщини солдатам чотири рази привозили гуманітарну допомогу. Олег вдячний за неї, особливо Гадяцькому та Машівському районам.

На захисника вдома чекають батьки і кохана дівчина, до яких він мріє якнайшвидше повернутися і скоріше забути про пережиті жахіття війни:

— Ви просто не бачили, як дорослий мужик плаче і каже, що більше не візьме до рук автомата. Хлопці на блок-постах стоять по чотири доби, руки вже трусяться, бояться заснути, бо вночі починаються обстріли. Всього й не переповісти.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему