21-річний солдат із Полтавщини на Донеччині не знає, чи повернеться, але не шкодує

Зараз у Донецькій області перебуває 21-річний Богдан, житель села Михнівка, Решетилівського району. Хлопець зараз знаходиться у тактичній групі 93-ї окремої механізованої бригади, бере участь у АТО. Група охороняє блок-пости, перевіряє автомобілі. Полтавець розказав, яка зараз ситуація на Донеччині та про «перемир’я» під кулями сепаратистів.

— За той час, що ми контролюємо блок-пости (вже четвертий місяць), не одноразово зупиняли автомобілі зі зброєю — автоматами, гранатами та грошима. Було декілька нападів на блок-пости. Куля може просвистіти в будь-який момент, і вдень, і вночі. Із нашої бригади, яка дислокується по різних блок-постах на території близько 300 кілометрів, загинуло понад десять бійців, поранених — понад п’ятнадцять. Постраждалі були у перший же день оголошеного Порошенком перемир’я, наша розвідка потрапила у засаду, одного хлопця вбили, один був тяжко поранений. Взагалі обстановка така, що не знаєш, чи повернешся додому взагалі. Були випадки, коли товариші по службі підривалися на розтяжках із гранатами, снайпери вбивали, — повідомив Богдан.

Полтавець розповів, що нещодавно був у Краматорську — у звільнене від сепаратистів місто повертаються мирні мешканці. На звільненій території вже не чути вибухів і свисту куль.

— Добрі люди нас вітали, радо зустрічали у місті. Є й інші поодинокі випадки, коли до нас ставляться негативно, деякі мирні мешканці пропонували переходити на бік ДНР, казали: «Ми до вас зі зброєю не приходили», — сказав Богдан.

Він також повідомив про умови побуту солдат, які живуть у військовій базі-таборі який постійно змінює місце дислокації:

— Умови не те що задовільні, але ж куди діватися? Їмо каші, супи. Багато допомоги нам привозять небайдужі люди — це харчі, одяг, бронежилети, допомагають із військкомату. Доки що у нас не на всіх є бронежилети. Вдома мої односельці купили бронежилет четвертого рівня захисту, вчора говорив з мамою по телефону, його вже мені відправили, скоро має бути і в мене.

Вдома на захисника чекають рідні: мама, тато, брат, друзі. Користуючись нагодою, він звернувся до всіх, хто чекає на його повернення:

— Дякую за зібрані кошти. Я не шкодую, що сюди потрапив і захищаю Батьківщину.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»