Тінь віків Полтавщини — у тіні

Проблема «чорної археології» з середини ХІХ століття й по сьогодні була і лишається болючою і вкрай гострою. Постійна політична нестабільність, соціальна напруженість, перманентна економічна криза позначаються на ставленні людей до історичних цінностей, примушуючи їх шукати легкі гроші у нелегальних розкопках, розоренні військових кладовищ тощо.

Офіційні розкопки дають нам інформацію, а не дорогі знахідки

Мисливцями за історією стають не випадково. Їх лави поповнюють не тільки малоосвічені жителі районів, які не знайшли себе у легальній справі, але й професіонали — історики, техніки, спелеонтологи, яким не знайшлося місця у забюрократизованій, але все ж легальній системі. Чорна археологія торкнулася майже усіх важливих історичних пам`яток. Якщо зважати ще й на історію пограбування історичних місць (що йде ледве не від часів Скіфії), то можна уявити жахливі масштаби цього явища. Мисливців за старовиною не спиняють перешкоди у вигляді державної бюрократії, відсутності коштів, технічно та морально застарілого обладнання. Чорні археологи в Україні сягнули висот: у їх розпорядженні є і супутникова зйомка, сучасні всюдиходи, цілий набір спеціальних приладів та металошукачів. Універсальна хабарницька система (яка лише посилюється у селах та СМТ) дозволяє грабіжникам не тільки працювати плідно, але й цілком безпечно, іноді навіть під напівлегальним прикриттям. Предметами пошуку чорних археологів стає майже все: від побутових речей археологічних культур до артефактів та бронетехніки Другої світової війни. Окрім дорогих раритетів зі скіфської зброї (їхні мечі — акінаки та інше) нелегальні пошукові групи найбільш «полюбляють» відшукувати танки періоду війни, продавши у приватну колекцію хоча б один з яких, можна отримати величезні капітали. Велика кількість боїв на території України 1941 року створила чудовий грунт для пошуків тут зброї періоду війни, військових нагород тощо.

Танки Другої світової війни стали об`єктом обожнення грабіжників - знайти відносно легко, продати можна дуже й дуже дорого

Чорна археологія зараз процвітає майже всюди на Полтавщині: як під Пирятином, Машівкою, Оржицею, так і неподалік від Полтави. Щоб дізнатися про думку легальної науки щодо «чорної археології», ми звернулися до кандидата історичних наук, старшого викладача кафедри України ПНПУ ім. В. Г. Короленка Оксану Коваленко, яка є учасницею та керівником низки археологічних експедицій.

— Настільки серйозна на сьогодні ця проблема?

— Проблема на сьогодні загострена як ніколи. Приблизно з 1990-х років така псевдоархеологія йшла тільки за висхідною лінією. При цьому ані активної боротьби з нею, ані якихось зрушень з державного боку не було.

— Чому чорна археологія, попри свою нелегальність та протизаконність, розвивається настільки швидко, почасти не наздоганяючи, а навіть переганяючи археологію офіційну?

— Взагалі порівнювати археологію та «чорну археологію» не коректно. Власне наявність «чорної археології» — це міф. Не можна називати грабіжників «археологами». Ці грабіжники полюють за речами, а справжній археолог шукає річ у контексті. Для нас головне — це інформація. Для них — виручка за варварські розграбовану історичну пам`ятку. Головною причиною такого стрімкого злету є фінансування. Здебільшого замовниками виступає українська олігархія, яка може і готова давати величезні кошти за той чи інший історичний предмет. Звісно, що після потрапляння речі до рук «власника» вона навіки втрачається для історії, знаходячи своє місце у приватних колекціях. Більшість українських політичних та фінансових представників еліти полюбляють історичну екзотику. Навіть у колишнього президента В. Ющенка існує чимала колекція побутових речей трипільської культури, оформленої, проте, не на нього...

Фото з форуму чорних археологів. Ця річ вже наврядчи стане предметом вивчення науки

— Чи існують якісь ефективні методи боротьби із такими грабунками?

— Звісно існують. На законодавчому рівні існує Закон України «Про охорону археологічної спадщини». Водночас про реально дієву протидію не йдеться.

— Які ринки збуту «чорних археологів»?

— Як я вже казала, більшість артефактів старовини йдуть у приватні колекції. Саме до них потрапляють найбільш рідкісні та дорогоцінні зразки. Ринком збуту в такому випадку часто виступає інтернет-аукціон. Те що можна побачити на базарах та стихійних сходинах любителів старовини — здебільшого підробки, розраховані на незнаючу людину. Справжні знахідки йдуть куди вище.

— Оксана Валентинівна, чи зіштовхувалися особисто Ви із грабіжниками та результатами їх діяльності?

— Звісно, і неодноразово. Натрапляли на людей із металошукачами, всюдиходи на історичних пам`ятках. На жаль зубожіле населення сіл (особливо тих, які знаходяться поблизу водосховищ) нерідко власними силами розпочинає чорний «бізнес». Навесні береги підмиваються і знахідки стають доступними для любителів легкої наживи. Говорячи про розграбовані історичні пам`ятки, можна сказати, що пограбовані вони майже всі. Зараз, до речі, триває судова справа над чорними археологами, які здійснили пограбування історичних пам`яток в Опішні.

То хто ж вони - чорні археологи, кладошукачі чи просто грабіжники

В будь-якому випадку, процес розграбування історичної спадщини в Україні продовжується, а лавиноподібний грабунок в ім`я приватних колекціонерів загрожує лишити нас не тільки минулого, а й майбутнього.