Отець Юрій грав хеві-метал та був капеланом Дмитра Яроша

Біля в’їзду в село Гожули стоїть невеличка капличка, в якій веде службу отець Юрій. Він має цікаву історію життя, яку ми вирішили вам розповісти.

Народився він у Кам’янець-Подільському. В тому старому місті, де була середньовічна архітектура та творчі вулиці. З малих років хлопчик цікавився мистецтвом. Вивчає гру на гітарі, в 14 років став бас-гітаристом рок-гурту «Київська Русь», яка грала хеві-метал. Гурт був дуже популярним на Західній Україні, це був чи не найперший рок на українській мові. Згодом зайнявся Юрій бізнесом. Він придбав ксерокс «Ера» та копіював для людей потрібні документи. Це було вигідною справою, оскільки була потреба у копіюванні документів, приватних ксероксів тоді майже не було, а топографічні видання друкували тільки великими тиражами.

Молодість Юрія проходила в 80-ті, в час перебудови і культурної революції в Радянському Союзі. Протестна хвиля наростала, а репресії продовжувалися. В Кам’янець-Подільському була купа арештів, але для Західної України це була звична річ. Юрій, як багато інших патріотів, знаходився постійно під наглядом КДБ. Його концерти часто зривалися, і не один раз його арештовували за організацію протестних мітингів. Однак за гратами Юрій не сидів, бо репресивна машина уже стала слабшою.

— В місті було повно дисидентів, арешти звична річ. Конспірація була з дитинства, знали хто стукач, що можна було говорити, а що ні.

Скоро Україна отримала незалежність. У нашому місті був один начальник міліції, який говорив, що скоро прийде час і ми вас бандер на ліхтарях будимо вішати. А через деякий час він приїхав до нас від демократичної партії з націоналістичними лозунгами. Мені це було тоді досить дивно бачити. Коли проголосили незалежність України люди були здивовані. Була радість, але не було ейфорії. Розумів, що багато хто голосував, щоб з Росією ковбасою не ділитися. Відчував, що попереду ще проллється багато крові, і Україні прийдеться відстоювати свою незалежність. Ми є прикордонники Європи, знаходимося між двома стихіями, тому повинні бути готові до боротьби. З Росією треба тримати кордон, як Ізраїль з Палестиною. Але переконаний, що Україна стане однією з найуспішніших і наймогутніших держав світу.

 Отець Юрій

Стати священником Юрій вирішив в 27 років. Ніхто в його сім’ї священником не був, на таке рішення його підштовхнув випадок. Юрій мав художній талан і художню освіту. І йому вдалося створити шедевр. Мистецтвознавці і художники запевняли що його картина справжнє мистецтво.

— Намалювавши ту картину я пережив велику радість, але після того я отримав велику турботу. Кращої картини я вже не міг намалювати, і жити без того відчуття натхнення і щастя також не міг. Є такі моменти коли художник перестає малювати, бо йому більше нічого сказати. Я шукав щастя в живописі, музиці. Мистецтво дає до певної міри це щастя, але коли я доходжу до певної стелі, йде одне й те ж саме і я тужу за тим щастям. З часом я познайомився із греко-католицьким священником і почав практикувати релігію, і знову пережив ту радість, бо релігія робить людину щасливою. Зрозумів що треба покинути всі минули справи і служити людям та Богу.

Греко-католицька церква в 90-х поширювала свою службу на Схід України. 1997 році отець Юрій приїхав у Дніпродзержинськ де виконував функції бойового капелана в громадські організації «Тризуб». Там він зустрівся з Дмитром Ярошем.

— Дмитро Ярош людина із простої сім’ї, дуже скромна. З усіх кандидатів в президенти я думаю він один в принципі не вміє красти. Справжній християнин, не дав натовпу розправитися з ВВ-шниками в Києві.

На Полтавщину отець Юрій приїхав з 98 року, мешкав в селі Білики. Полтавщина мала 6 парафій в області, і Юрію приходилося цілими днями переїжджати з місця на місце в холодних вагонах потягів. В саму Полтаву отець Юрій прибув 2004 році де відкрилася греко-католицька парафія, і вже десять років в ній він веде службу.

Стати священиком вирішив також син Юрія Максим. Максим навчався Івано-Франківській семінарії, і після навчання за рекомендацією ректорату продовжив навчання в Римі. Знає латинь, італійську, англійську та грецьку мови. А зараз разом з батьком веде службу.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»