Дружини мобілізованих до батальйону тероборони: Брехнею в нас вбивають патріотизм

Людмила Волкова, дружина мобілізованого до територіального батальйону оборони, захотіла відповісти на інформацію заступника військового комісара області, де він повідомляв, що мобілізованим не обіцяли проходження військової служби винятково на території Полтавщини.

Щоб продовжити тему «Полтавщина» зустрілася і з Людмилою Волковою і з Світланою, також дружиною мобілізованого до цього батальйону. Своє прізвище вона відмовилася повідомити, бо боїться, що у чоловіка через це можуть бути проблеми. Хоча, якщо вірити жінкам, проблем і так вистачає.

Людмила: Обурює брехня. Коли мого 38-річного чоловіка, офіційно працюючого, мобілізували до батальйону, то сказали, що чоловік служитиме на блок-пості у Чутовому чи у Карлівці. Харчування було добрим, 2 травня дали їм премії з міського бюджету по 1000 грн. Обіцяли за місяць дві мінімальні зарплати. Але потім, 13 травня, телефонує до мене жінка, а у неї там брат і говорить, а ти знаєш, що їх везуть у Маріуполь? Тоді ми пішли до воріт, на КПП, це де колишній інститут зв’язку, і пікетували ворота. З’ясувалося, що ніякого батальйону тероборони вже немає, а є військова частина 2287. Але у них немає бронежилетів, недостатньо касок, їх тільки 10 днів тренували, а вони вже, як нам стало відомо, якась спецчастина. А у мого чоловіка з років строкової служби — 10 зайвих кілограмів уже, який з нього спецпризначенець?

Світлана: А у аптечках у них бинт та джгут 1979 року випуску. Кокарда, «горішок», світла, так один ходив по частині продавав їм по 20 гривень зафарбовані «горішки».

«Полтавщина»: До речі, військові запевняли, що проблем із кредитами в банках не буде, у вас є кредити?

Людмила: Є, один в «Приватбанку», ніяких «канікул» ми не отримали, а у мене двоє дітей.

Світлана: Є два кредити: у «Приватбанку» та інший в «Експрес-банку», один із них на квартиру. Банк говорить, що форс-мажору (надзвичайного стану, війни, стихійного лиха) немає, тому вони не вбачають підстав для «канікул». А в мене 7-річна дитина залишилася.

«Полтавщина»: А робоче місце зберегли?

Людмила: Можу сказати, що їм видали зарплату за місяць 800 гривень, щодо робочого місця, то він офіційно працює, думаю, що зберегли.

Світлана: Мій чоловік працює сам на себе, орендує офіс, однак вже 2 місяці за нього не платив. Боюсь, що власник або викине всі речі, або забере собі, в рахунок оплати боргу. А щодо податків, я не цікавилися, також обіцяли піти назустріч.

«Полтавщина»: Що ви вимагали 14 травня?

Людмила: Ми вимагали від командира частини показати нам наказ, або назвати прізвище, хто його підписав. Куди хочуть відправляти наших чоловіків, бо ми почули що 14 травня їх «зняли з довольства». Так він перебрав безліч варіантів: і Мелітополь, і Чернігів. А на наше питання щодо підпису під наказом тільки й говорив «Міністерство оборони, міністерство оборони...». Потім ми розділилися: хто поїхав в облдержадміністрацію, де заступник губернатора Чабановський відповів, що він особисто нічого не обіцяв, а хто до облвійськомату, де також нам нічого не розповіли.

Світлана: А потім вже, як все заспокоїлося, взвод направили, як нам сказали, в смт Чутово, але потім чоловіки інших дружин телефонували з мобільних, які залишились, і сказали, що вони на Сході... Ми вже самостійно зайшли в інтернет і дізналися, що найдешевший бронежилет коштує 5 тис грн, а є й за 20 тис. Тому ми вже напівжартома вирішуємо, чи не купити нам їх самостійно?

Людмила: 20 травня, як ми знаємо, під Верховною Радою був пікет дружин, чоловіків яких призвали ще раніше, ніж наших. Обіцяли на 45 днів, а тепер хтозна наскільки...

«Полтавщина»: Представник військомату відповів, що у вас дивна логіка: країна у небезпеці, а ви розраховуєте на те, що чоловіки будуть служити тільки на Полтавщині.

Людмила: Знаєте, ми були не проти. Коли ми їх відпускали, то розуміли, що це необхідно після подій у Криму. І вони не були проти. Чоловіки й строкову службу «не косили», без проблем пішли і зараз. Мій чоловік просився на Майдан, і у 2004 році там був. Я була не проти, бо відчували ідею. А зараз пішла брехня. Тому нас непокоїть те, що вони з голою шашкою будуть воювати в тих регіонах, де небезпечно. Нехай вже оголосять, що йде війна, ось він — конкретний ворог. А так і не війна, але там стріляють. А ми тут з дітьми — сплачуй кредити. Виходить, що чоловіки захищають Україну, а держава їх ні. Оцією брехнею військові вбивають в нас патріотизм. І кому це потрібно?

Світлана: Такі дії військових, оця нещирість призводить до того, що зникає ідея. Ніхто нічого не говорить, а мені жити з дитиною на зарплату 1,5 тис грн. Батько мій допомагає, а як його не стане? А потім ще їх дуже «попросили», щоб вони на телекамери сказали, що вони добровольці, але ж їх мобілізували?

«Полтавщина»: Деякі можуть вам сказати, що ви не патріоти і співчуваєте сепаратистам? До того ж, ваші судження трохи меркантильні: зарплати, кредити...

Людмила: Нехай називають нас, як хочуть. У нас уже, серед рідних, зібрався «батьківський комітет», ми вже всі один з одним перезнайомилися. Можу розповісти ще одну історію. У Зінькові мобілізували сина одного чоловіка. Три тижні від нього — жодної звістки. Мати пішла до військових, а ті відповіли щось на кшталт «Якщо живий, то повернеться, якщо мертвий — привезуть». Мати злягла, а батько повіз снаряд під військкомат. Може він також сепаратист чи проблема в ставленні до людей? До речі, мій чоловік зберігає вдома державний прапор, з яким він стояв на першому Майдані. То я можу подарувати його цій частині, бо вони свого не мають.

«Полтавщина»: Можливо у вас є родичі на Сході?

Людмила: Є в Москві, але це точно — зрадницею назвуть, хоча я з російським прапором не ходжу, я хочу до себе та до своєї сім’ї чесного ставлення з боку держави, яку мій чоловік і захищає.

Світлана: Є родичі в Белгороді, але що це змінює, ми народилися в СРСР. Ми хочемо, щоб нам говорили правду, а не використовували наших чоловіків «втемну». Чи ми, як громадяни, не можемо розраховувати на це?

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»