Першим сестрам милосердя лікувати поранених допомагала молитва
Сьогодні, 12 травня, Всесвітній день медичної сестри. Це свято своїми коренями сягає в давнину. До середини ХІХ століття в Європі не було організованого догляду за хворими.
Започаткувала цю роботу англійська медсестра Флоренс Найтінґейл під час Кримської війни 1853-56 років. Вона створила загін санітарок, які допомагали пораненим.
Її самовідданість у порятунку співвітчизників під час Кримської війни була гідно оцінена королевою Великобританії Вікторією, котра подарувала їй діамантову брошку з написом «Блажен, хто милостивий». А в Лондоні Флоренс було споруджено пам’ятник. Її зображення зі світильником у руках (бо в таких умовах працювали сестри милосердя) можна побачити на зворотному боці 10-фунтової англійської банкноти. На честь Флоренс Найтінгейл випущено також пам’ятну медаль, якою нагороджують найкращих медичних сестер в Англії і США.
Ця милосердна жінка прожила 90 років. Вона першою заявила, що сестринська справа має бути незалежною, самостійною й почесною професією, суміжною з медичною, а не підпорядкованою їй. І тому саме день народження Флоренс Найтінгейл — 12 травня — вважається Міжнародним днем медичної сестри.
У Росії під час Кримської війни Хрестовоздвиженську громаду сестер милосердя заснувала велика княгиня Олена Павлівна Романова. Вона відправила у Крим кілька загонів сестер милосердя, які працювали під керівництвом знаменитого хірурга М. Пирогова. Загальна їх кількість сягала двохсот п’ятдесяти. 1894 року Хрестовоздвиженська громада перейшла до Червоного хреста. Саме сестри милосердя першими почали представляти інтереси хворого, тобто виступати його своєрідними адвокатами.
Особливо відзначилася в Кримській війні Катерина Бакуніна. Аристократка, вона працювала в лазаретах як проста доглядальниця, лагідна й любляча. Бакуніна першою приходила на роботу й ішла відпочивати тоді, коли був вивезений останній поранений, відправлено останнє казенне добро.
Зараз це свято відзначають і медичні сестри всіх лікарняних закладів. Колишня працівниця медичної академії, а нині директор музею історії Полтавської державної аграрної академії Тетяна Заштовт свого часу глибоко вивчала матеріали про сестер милосердя й має на це питання свою точку зору:
— Цей рух розпочинався одночасно в деяких країнах, але в усьому світі надають перевагу Флоренс Найтінгейл, — розповіла Тетяна Заштовт. — Очевидно, тому, що вона вела щоденник і залишила цінні записи. Та не меншої пошани варті й ті жінки, які просто виконували свій громадянський обов’язок. Російською общиною сестер милосердя опікувалися Абаза, дружина Скліфосовського та інші. Найголовніше, що виділяло сестер милосердя тих часів, — це те, що вони, ставши на нелегкий шлях служіння пораненим і немічним, по суті, відрікалися від особистого життя. Жили й працювали з щоденною молитвою. Вони давали обітницю, що в їхню оселю не зайде чоловік. І доки були в сестринській общині, вони не мали права виходити заміж. Завести родину могли тільки тоді, коли виходили з общини, але при цьому залишали свою адресу, щоб їх можна було відшукати в разі потреби, тобто війни або якогось стихійного лиха. Тому найчастіше сестрами милосердя ставали монахині.
За словами Тетяни Заштовт, такі общини утворилися кінці ХІХ й у Полтаві. Щороку на базі Полтавської земської лікарні сестри милосердя проходили навчання, щось на зразок нинішніх курсів підвищення кваліфікації. Та хочу ще раз підкреслити, що цих самовідданих жінок тримала непохитна віра в Бога. Частково функції сестер милосердя зараз виконують працівниці Всесвітнього Товариства Червоного Хреста й Червоного Півмісяця.
, «Полтавщина»