Розмір тексту

Захисник Майдану: В останньому бою ми стояли під шрапнеллю живим щитом

Анатолій Ханко Анатолій Ханко | Фото: Ілона Чорногор

Анатолій Ханко розповів, як будував живий щит на Майдані

Учасник київського Майдану полтавець Анатолій Ханко вперше поїхав на Майдан Незалежності 24 листопада, а потім їздив двома хвилями. На його очах мирний Майдан перетворювався на кривавий, коли почали безглуздо, цинічно, по-звірячому вбивати людей. Анатолію довелося пройти те пекельне горнило. Про пережиті події він розповів нам.

— Першим стресом стало те, коли мирний протест почали розганяти. Паніка почалася, як дізналися, що першу людину вбили, «Беркут» пішов у наступ і славнозвісна, в лапках, самооборона та «Правий сектор» побігли із щитами, із амуніцією, тікали. Кидалися щити, кидалися палиці. 18 лютого ми забирали щити у них, хоча б щоб відступати нормально. Люди біжать, а їм у спини кидають каміння, стріляють травматами і гумовими кулями в спину. Небезпечним було каміння, яке люди самі ж перед цим набили. А «Тітушня» і «Беркутня» кидали його людям в потилицю. Добре, що ми були більш-менш організовані, знали де свої, відступали без страху. Оце тягуче відчуття поразки, коли ти знаєш, що зараз підуть в наступ на Майдан, а там люди без захисту, справляло гнітюче враження. Коли ми ледь-ледь встигли на Майдан, почалася атака, ми першу годину змогли вистояти, але вони захопили місток і майданчик біля ТЦ «Глобус», нас почали закидати гранатами, камінням, стріляти в притул, із Жовтневого атака пішла. Наш, полтавський безстрашний хлопчина побіг в атаку, його заламали, відгамселили, збиралися вже забирати в автозак, а потім, як дізналися, що він з Машівки, виявилося, що серед правоохоронців був його земляк, який відпустив його.

Анатолій Ханко під час сутички з «Беркутом»  на МайданіАнатолій Ханко під час сутички з «Беркутом»  на Майдані

— Як вдавалося в критичних ситуаціях опанувати себе, не впасти в паніку?

— Коли відступили і мали на 18:00 здатися, перші жертви пішли, поранених, арештованих багато, ми почали телефонувати один одному, своїм, із Полтавщини. Нас залишилося чоловік 20, темніло, люду багато, «Беркуту», техніки, вбитих, ранених, а ми по чоловічому поговорили. Домовилися, що хто може виходить за кордон окремими групами, жінок до Михайлівського собору, а частину до Софієвського собору. При розмові сказали: «Хлопці, ну реально буде останній бій, ми розуміємо, що не всі готові до цього». Частина хлопців пішли в перші ряди, хто міг, колотив коктейлі Молотова, хто каміння бив, щось переносити, передавати. А ми пішли під щити, оскільки барикади не було із чого будувати. Ми зробили живу барикаду. Коли вони вперше пішли в атаку, ми їх відбили. В нас кидали шумові гранати змотані скотчем по дві, по три із гвіздками та болтами. Там не було тих хлопців, які розказують, що вони праві сектори, тому і ліворуч, і праворуч були звичайні хлопці. Хтось після роботи прийшов, хтось із дому приїхав. Ні в кого не було на собі справжньої броні, в кращому випадку — металева каска. Щити між собою не сполучалися, а коли з’являється зазор між щитами і туди потрапляє граната, зривається, щит підлітає метрів на 5-10 і 2-3 чоловіка вивалюються ранені, обпечені. Шрапнеллю стріляли в нас, хлопцям по носам, щокам, зуби вибивали, там страшні речі були. Єдиний плюс — на передовій було тепло, рука не замерзає. Але коли постійно когось із хлопців ранять, крики, коли дізнаєшся, що хлопці принесли, але вже не живого — це страшно. Нам допомагав тил, вони палили матраци, весь секонд-хенд, чорний і червоний перець, все, що можна було спалити, реального підвозу шин не було. Робили все, щоб хоч якось стримати їхню атаку. Ми також відстрілювалися трішечки — феєрверками та фаєрами.

— Українці довели Майданом, що вони вміють самоорганізовуватися.

— Ти розумієш, що зліва твій брат, справа твій брат. Там не було бидла, один чоловічок розповідав про картини, інший — про історію чи філософію. Перед будь-якою людиною, яка там стояла, треба схиляти голову. Сьогодні був у нашій облраді, я мало кого бачив з тих, хто були дійсно на Майдані. Я не знаю, можливо, вони в якихось інших місцях перебували.

— У вас травмувань не було?

— Якась бабуся допомогла, напередодні перехрестила мене. До священника ходив, просив, щоб він мене благословив.

— Який урок винесла Україна після подій на Майдану, зміна влади реально змінить життя людей, як гадаєте?

— Після всіх цих подій в мене взагалі велике питання до політики, чи потрібно займатися політикою після всього цього. Але не все так просто і допустити перевертнів до влади дуже не хочеться. Потрібні пройти перевибори, тільки не лише президентські, а й в місцевих радах, щоб люди самі сказали: «Ми будуємо нову Україну». Значить мають бути нові люди. Я своїх хлопців буду закликати, хай ідуть в селищні, районні ради, немає різниці від яких партій вони підуть, але в цих людей, які були на Майдані, загострене відчуття справедливості. В когось з них рана, хтось це все пережив, але я впевнений, що вони не будуть красти, в них перед очима будуть стояти оці події, які відбулися з ними. Відповідальність перед людьми в них вище політичних амбіцій.

— Ви не погоджуєтесь із твердженням, що краще поганий мир, ніж хороша війна?

— На жаль, влада розуміла лише силу, по іншому не розуміла. Але й люди, коли побачили, що убивають, 20 лютого багато хто покинув Майдан, але, все ж таки, більшість приходила.

— Майдан зможе стати прикладом для інших країн? Зокрема пострадянських?

— Мій знайомий сказав, що наступною буде Білорусь. Так, я думаю, це надихне до дій у тих країнах, в яких є тиранія. А для України Майдан має стати дамоклевим мечем над будь-якою владою, щоб в разі чого... І не тільки на всеукраїнському рівні, а й на районному, обласному.

— Щодо місцевих рівнів, як відноситися до мерства Олександра Мамая?

— Тільки погано (авт.: посміхається). Народ, правда, обрав.

— Ну от же, самі обрали за гречку, а де гарантія, що знову не оберуть?

— Ні, ну є щеплення від цього. І будемо сподіватися, що на інших виборах людина, яка має кошти, не завжди буде перемагати завдяки подачкам. Це відійде в сторону, все ж таки будуть дивитися на ідеологію і конкретні справи людини, яка йде до влади.

— Наш Майдан вже закінчився?

— Ці ж регіонали, комсомольці, вони ніде не поділися. Хто найбрудніший, по закордонам поховалися, а ці причаяться, будуть саботувати. Як на мене, вони десь будуть сидіти рік, спостерігати. Намагатимуться взяти реванш. Можливо, під прапорами кривавої партії, можливо, іншої, але вони ніде не зникнуть, ми про них ще почуємо, на жаль. Просто в людей має виробитися внутрішня люстрація, щоб змогти не побоятися покарати свого.

— Як нащадкам будете розповідати про Майдан?

— Як говорить Віталій Побийголова, мій помічник сотника: «Толік, я в армії не служив, але завтра (це було 22 лютого) я маю повне право випити сто грам за захисника вітчизни, оскільки я захищав вітчизну».

— Ви вважаєте себе героєм?

— Мамка вважає, а для мене це найголовніше.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему