Розмір тексту

«Пам'ятаю Лялю Убийвовк»

Пам’ятник Лялі Убийвовк в Полтаві Пам’ятник Лялі Убийвовк в Полтаві | Фото: www.panoramio.com

У листопаді минулого року полтавці Лялі Убийвовк виповнився б 91 рік. У Полтаві на вулиці, яка носить ім'я відважної підпільниці, майже все своє життя мешкає жінка, яка її бачила підлітком

Нині Надії Володимирівні Асєєвій 81 рік. Привітна жінка завжди рада гостям і любить спілкуватися. Її пам’ять зберігає безліч епізодів особистого життя, яке невіддільне від історії всієї країни. Один із них стосується нашої землячки Лялі Убийвовк.

«Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, — розповідає Надія Асєєва, — мені було 12 років. Родина Лялі жила у провулку Гайдарівському, біля 4-ї поліклініки. Ляля була старша від мене на 10 років, тому ми не спілкувалися. Але я бачила її та пригадую розмови старших про неї. Зовні Ляля була гарна, носила розкішну косу, навчалася в школі № 10. Найбільше товаришувала з Олександрою Іванівною Капашиною, яка жила навпроти нашого двору в будинку № 12. Вони були однолітками, і я часто бачила їх удвох. На вулиці Комісарівській жила ще одна їхня подруга — Ніна Моторна.

Надія АсєєваНадія Асєєва

Коли почалася війна, Ляля навчалася в Харкові, а Капашина разом із чоловіком перебувала в Західній Україні. Він працював у НКВС, і його прислали в Полтаву для підпільної роботи. Під час окупації міста від нас, малих, уся інформація приховувалася. Ми точно не знали, де, коли і що робили підпільники. Але краєм вуха чули, що вони зустрічалися на нашій вулиці в будинку № 23, що належав тоді сім’ї Ківшарів. Зараз на ньому встановлена меморіальна дошка. Пригадую розмови старших про те, що Шура Капашина дуже плакала, коли фашисти заарештували Лялю. Як потім говорили, Ляля Убийвовк урятувала збитих у бою радянських льотчиків, що перебували у військовому госпіталі. Він тоді знаходився на перетині вулиць Фрунзе й Чапаєва. Усі хвалили її за цей вчинок.

Пам’ятаю окупацію Полтави. Скажу, що серед німців теж зустрічалися різні люди. Траплялося, що ставилися вони на початку окупації до людей краще, ніж дехто з наших зараз. Наша вулиця, що нині носить ім’я Лялі Убийвовк, складалася з приватних будинків. До війни ніяких парканів навколо них не було. Тому, як на долоні, видно було, що робиться в кожного на садибі. Під час окупації мій батько вставав раніше за всіх і збирав по двору листівки, яких за ніч багато розкидали. Сам читав і палив, щоб ми не бачили. Боявся за нас, що десь скажемо не те, що треба. Але пригадую, що в одній із листівок йшлося про сина Сталіна.

Нашу сім’ю за те, що під час громадянської війни батько служив у Чапаєвській дивізії, називали червоними партизанами. За хатою в нас ріс величезний кущ бузку, в якому одного разу переховувалися від німців чоловіки з провулку Бутковського. А ми з сусідським хлопчиком вартували їх. Коли фашисти відступали, то поводилися вже, як звірі. Перед самим відступом вони розставили мітки на тих вулицях Полтави, які збиралися підпалювати. Такий щит стояв і на нашій вулиці. А уціліла вона тільки завдяки двом дівчатам — Дяківничій і Варв’янській, які жили в будинку № 4. Уночі вони повзком пробралися до поставленої мітки й викрали її, а потім спалили. Уранці наступного дня фашисти на мотоциклах їздили містом, швидко обливали все запалювальною сумішшю, кидали факели й підпалювали. Майже вся Полтава згоріла. Нагорювалися ми й набідувалися, та, слава Богу, залишилися живі».

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему