Вахтанг Кіпіані: Держава та міліція вже не можуть бути джерелами, на які можна посилатись

Відомий журналіст і редактор проекту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані втретє відвідав Полтаву. На цей раз він представив книги, видані за підтримки інформаційного ресурсу «Історична правда». Це книга Лариси Буракової «Чому Грузії вдалося?» та книга Сергія Лещенка «Американська сага Павла Лазаренка».

— Книгу «Чому Грузії вдалося» вийшла повністю за народний кошт, причому половина цієї суми надійшла від донецьких бізнесменів і громадських активістів. Решта коштів з усієї України. Мені відомо, що деякі кандидати у народні депутати навіть  роздавали цю книгу замість гречки, і перемогли на виборах. Особливість цієї книги у тому, що вона показує шлях Грузії від нерозвиненої і деяких аспектах дикої країни до нинішнього досить розвиненого стану. В свою чергу, «Американська сага Павла Лазаренка» видана приблизно за 5-6 тисяч доларів, які виділив фонд «Відродження». Достовірність викладених у ній фактів підтвердила дружина Лазаренка.

Спілкуючись із журналістами, Вахтанг Кіпіані виклав своє бачення якісної журналістики. На його думку, у сучасних реаліях відсторонена позиція ЗМІ створює ґрунт для маніпуляцій свідомістю аудиторії.

— Давайте розберемось — чи є виявом незаангажованості відстороненість? У часи Кучми більшість ЗМІ подавали дві точки зору на ту чи іншу актуальну проблему, але обидві — приходили у «темниках» з Банкової. Так маніпулювали свідомістю, і така відстороненість — це злочинне знаряддя. Вибір, який сьогодні роблять журналісти, є громадянським вибором. Ті, хто відстоюють Майдан — як і я, зокрема, вірять у те, що ми маємо жити в іншій країні. Ті, хто захищають владу, теж вірять — у те, що їм добре платять, що їх все влаштовує, що влада від Бога і так далі.

Просто відстороненість — це маніпуляція. Треба щоразу розбиратися в ситуації. Просто передати офіційну позицію, у випадку, якщо вона брехлива, є співучастю у злі. Взяти той випадок, коли міліція визнала, що факту зґвалтування на Майдані не було, хоча за три тижні до того стверджувала протилежне, і велика кількість ЗМІ посилались на них як на точку зору. Тому держава, міліція вже не є джерелами, на які можна посилатись. Якщо ми знаємо, що ця людина багато разів брехала, і знову йдемо до неї за точкою зору, то ми є маніпуляторами.

Журналіст, який працює в інформаційних жанрах, має стати на одну зі сторін — або передати, як є, або спробувати зіграти в якусь гру.

Богдан АНДРЄЄВ, «Полтавщина»