У Полтавському фонді соцстрахування нарікають на добровільно-примусові книжки Вернигори

До ІВ «Полтавщини» звернувся один із працівників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Полтавській області. За його інформацією, начальник фонду Артем Вернигора у добровільно-примусовій формі продав своїм підлеглим комплекти із трьох книжок, автором яких є його батько та голова Полтавської облпрофради Леонід Вернигора.

Це дві книжки для дітей «Кузя-Голопузя» (видавництво Дивосвіт, 2013), «Хто є хто» (Дивосвіт, 2012) та книга авторських спогадів про дитинство «Срібні крила пам’яті» (Дивосвіт, 2009). Цей комплект, за словами працівника Фонду, обійшовся йому в 90 грн. Імені свого він не назвав, бо не хоче мати на роботі неприємностей, а книжки передав для «наочності».

Сторінки книги «Хто є хто»

Завітавши до регіонального відділення Фонду, ми запропонували окремим його робітникам взяти у нас вказані книги, але нам повідомили, що жоден працівник у нас їх не візьме:

— Ви ж подивиться на прізвище на книжках і на прізвище нашого начальника, це його син. Тому нам цих книжок не потрібно, вони у нас є.

Сторінки книги «Кузя-Голопузя»

Хоча ми знайшли одного працівника, у якого книжок немає. Втім, як і бажання їх взяти, навіть безкоштовно. Це охоронець приміщення фонду:

— Ні, у мене й онуки дорослі, — почули ми відмову.

Сторінки книги «Срібні крила пам’яті»

Після цього за коментарями ми звернулися до автора — Леоніда Вернигори, який входить у правління як всеукраїнського Фонду соцстрахування, так і регіонального.

— Ці книжки купили не тільки у Фонді, вони розійшлися всією Україною. І ніхто багнетом не примушував, навіть передзвонили з видавництва з пропозицією видати ще 500 примірників книги, до цього видали тисячу. І син тут ні до чого, — повідомив Леонід Вернигора.

За словами Леоніда Михайловича, свої книги (а їх у автора вже більше 30-ти) він продає за мінімальною ціною:

— Собівартість однієї книги — 22 грн, а я продавав по 25 грн, тобто таких дурних, як я, ще пошукати треба. Але оцей ваш дзвінок вже змушує задуматися, чи варто додруковувати.

У свою чергу ми запевнили, що не хочемо різати крила творчого натхнення у будь-якого митця. У тому числі й відомому на Полтавщині Леоніду Вернигорі. Тож нехай додруковують.

Щодо «дурості», то тут поет та прозаїк, на наш погляд, погарячкував, адже книжки його не те що просто розкуповуються, але, за його ж словами, видавництво ще й пропонує йому додатковий тираж. Не кожен «дурень» отримує такі пропозиції, погодьтеся.

Щодо загальних оцінок, то боїмося помилитися. Але є версія, що у нас до людей на держслужбі ставляться, як до кріпосних. Хоча навіть не це є головним. Прикро від того, що й самі «кріпосні» не проти такого статусу. Мінімум — не знають, що із цим робити і як захистити свої права перед «паном», чи, якщо модерново, перед «босом».

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»