Дитяче обличчя сучасних воєн

Офіційно до бойових дій залучати дітей почали спартанці. У Спарті існувала ціла система підготовки воїнів, що розпочиналася для кожного хлопчика з семи років. Навіки забрані із сімей, діти виховувалися у спеціальних воєнних інтернатах, з яких по закінченні можна було вийти справжнім громадянином (у Спарті поняття «громадянин» та «солдат» часто ототожнювалося). Проте у випадку бойових дій, коли чоловічого населення катастрофічно не вистачало навіть на фронті, тодішні інтернати випускали своїх «курсантів» раніше. Чотирнадцяти-п’ятнадцятирічні діти ставали у війську лучниками (оскільки лук не вимагав такої високої вправності, як короткий меч, і не вимагав великих зусиль, на відміну від довгого списа фаланг). Діти-спартанці з дитинства не мали боятися крові, болю та смерті.

Дитина-солдат під час Югославського конфлікту

У племенах гунів, що мешкали у Європі у ІV-VI століттях, виховання дітей-солдатів було важливим елементом виживання у складних умовах кочового життя. Хлопчикам формували не лише бойовий дух воїнів, але й зовнішній вигляд солдатів — одразу після народження їм тугою смужкою матерії обв’язували голову. Це робилося з метою формування видовженої форми черепа, яка мала лякати майбутніх ворогів. З десяти років хлопчики вже активно використовувалися на полі бою.

На українських землях у залученні до бойових дій дітей були помічені племена скіфів та сарматів. Хлопці, тільки навчившись триматися в сідлі, вже мали допомагати дорослим на війні, а до чотирнадцяти років більшість вже отримували меч — символ того, що вони стали частиною могутнього воїнства свого народу. Сармати залучали до бойових дій не тільки хлопчиків, але й дівчаток. До них застосовувалася жорстока процедура припікання розпеченим залізом грудей, щоб сила йшла в до рук. Це робилося для того, щоб вони вправніше користувалися луками та могли надзвичайно влучно цілити ворога. Шлюбний вік дівчат складав здебільшого 12-15 років, проте дівчина не могла надіятися на шлюб, допоки не вб’є на полі бою свого першого ворога. Такі закони існували, звісно, не всюди, проте наявність їх хоча б у деяких племенах дозволяє відтворити цілісну картину використання дітей на полі бою. Оскільки готи, гуни, скіфи та сармати мали досить значне представництво на території нинішньої Полтавщини, то можна сказати про значну історію дитячого воїнства і в нашому краї.

Діти на барикадах у Лівані

Використанням дітей на війні рясніє майже вся світова історія. Діти билися на фронтах в англо-бурську віну, під час Мексиканської революції, билися під час Першої світової війни. Так, у Польщі було сформовано особливий легіон «Орлят», який у 1918 році штурмував Львів, що вже знаходився у руках ЗУНР. Значна частина легіонерів була учнями гімназій та шкіл — Польща вже не мала дорослих людей, які пішли б добровільно на фронт.

Для України кривавою історією залучення дітей до війни став бій під Крутами. Зрозумівши, що доросле населення вже не бажає гинути за ідеали Центральної Ради, або ще гірше — масово переходить на сторону наступаючих червоних частин, військові відомства почали набір до армії юнкерів, випускників шкіл, гімназій, а також студентів. Діти були єдиними, хто ще вірив у патріотичні ідеали боротьби. Бій під Крутами спалахнув 29 січня 1918 року. Після невдалого контрнаступу недосвідчених у бойовому плані українських школярів, значна частина із українського легіону, що складав майже 300 чоловік, загинула. 30 школярів, що навіть не вміли тримати зброї, але використовувалися як розвідка, були закатовані більшовицькими військами, до яких школярі потрапили в полон.

Останні смертники Гітлера

Після подій Української Революції діти неодноразово проливали свою кров у Другій світовій війні. У Німеччині існувала дивізія СС «Гітлерюгенд», комплектована випускниками шкіл та гімназій. На заключному етапі війни німцям не лишалося нічого іншого, як залучити до ополчення «Фолькс штурм» усе населення чоловічої статі віком з 16 до 60 років. Проте у 1945 році Гітлер, за свідченнями очевидців та численних кінохронік, проводив на фронт (чи на вірну загибель) дітей від 8 років.

Італійці до військових дій під час Другої світової війни залучали частини «Балілів» — дитячої організації, сформованої у 30-ті роки. Японці намагалися боронити свої острови від наступу американських морських піхотинців усім населенням прибережної смуги віковою категорією від 8 до 70 років.

Українські землі у Велику Вітчизняну війну теж вкривалися кров’ю дітей. Хлопчики з 8 по16 років слугували провідниками для УПА (а, подекуди, й билися у її лавах), приставали до регулярних з’єднань червоної армії, ставали партизанами. Під Смоленськом закарбовано ім’я одинадцятирічного розвідника Юрія Жданко, який допоміг вийти партизанському загону з оточення. За даними тритомника «Всенародная борьба в Белоруссии против немецко-фашистских захватчиков», що вийшов у 1980-ті роки, тільки у білоруських партизанських загонах билося близько 600 дітей. За увесь час існування спротиву на окупованих територіях СРСР, за деякими даними, через горнило війни пройшло близько 33 тисяч дітей та підлітків молодше 18 років. В умовах ідеологічної боротьби із Заходом, СРСР використовував сотні імен своїх дітей-солдатів як засіб доведення капіталістичному світові патріотизму своїх дітей. Їхніми іменами називали кораблі, заводи тощо.

На Полтавщині відомі імена героїв-партизанів, які виявилися дітьми, небайдужими до долі своїх земель. У селищі Ковалівка (Шишацький район Полтавської області) від німецьких катів загинув юний партизанський зв’язковий Григорій Діденко. У Зінькові шанують молодого підпільника Олександра Саранчу. У 1943 році він допомагав оточеним частинам радянської армії знаходити під селом Тарасівкою вогневі точки. Вшановують дітей-партизанів у Лубнах (Б. Гайдай, В. Сацький, А. Буценко), в Решетилівці (О. Василенко), на Миргородщині (Р. Полякова), у Нових Санжарах (Н. Сахновська). Проте за кількома відомими іменами українських дітей-солдатів, на жаль, стоять тисячі невідомих.

Пам’ятний знак дитині-партизану Альоші Василенку (Решетилівка)

Спадщина Другої світової війни та участь у ній дітей була осмислена ООН. Залучення дітей до військових дій нині карається міжнародним правом за аналогією із військовим злочином проти людства. Проте, як то часто буває, закон виявився безсилим. Діти не тільки продовжили воювати у гарячих точках по всьому світу, але й чисельність дітей-солдат неодноразово зростала.

Однозначно відомо про широке залучення дітей до бойових дій під час війни у Кореї (1950-1953), у В’єтнамі (з 1955 по 1975 рік) в Афганістані (1979-1989), у цілій низці воєн і конфліктів у Африці (Судан, Сомалі, Зімбабве, Уганда, Конго), у чеченському протистоянні (під час Першої та Другої чеченських воєн, а також на сучасному етапі партизанського протистояння). Дотепер найбільш широко використовуються діти-солдати у регіоні Океанії та Індонезії. 70% усіх дітей-найманців, що потрапляють на фронти світу, надходять із Балі. Не гребують дитячою відданістю та відвагою і численні терористичні групи по всьому світу.

Південнов’єтнамський боєць

Палестинська дівчинка

На сучасному етапі українські діти далеко не часто стають жертвами військових аферистів. Проте, доведена до зубожіння нація неодноразово поповнювала своєю молоддю ряди солдатських формувань в інших країнах. Зараз на Західній Україні поширений своєрідний чорний бізнес із залученням дітей 13-14 років до конвоювання нелегалів через кордон до Словаччини та Угорщини. Дітям із прилеглих до кордону територій видають зброю (на випадок бойового протистояння з прикордонниками), розставляючи їх по периметру групи нелегалів. Оплата такої своєрідної «праці» для дітей рідко піднімається за тисячу гривень, але справжня ціна недитячих ігор у солдатів — молоде життя.

На сучасному етапі проблема дітей-солдатів, на щастя, мало стосується Полтавщини (військових дій Україна не веде, а тому мають місце лише поодинокі випадки продажу дітей у воєнне рабство). Водночас, це не знімає з батьків відповідальності та обережності при добровільному долученні дітей до напівофіційних військових секцій тощо. Бойову підготовку солдат для дітей пропонує зараз значна кількість легальних і нелегальних політичних ультрарадикалів. Віддаючи дитину у «політику», а особливо у літні «політичні» чи «вишкільні» табори, поцікавтеся, чим там займаються ваші син чи дочка.

Що криється за кольоровими листівками — літній табір чи вишкіл для дітей-солдат?

На жаль, історія не вчить ані свавільних політиків, ані бойових офіцерів. Чи лишатися дитячому обличчю сучасних воєн? — на це запитання варто відповідати передусім батькам, що мають стати справжньою фортецею щасливого дитинства для молодого покоління.

Олександр КЛІМОВ, «Полтавщина»