Розмір тексту

Лікар-психіатр: Якщо я назву гомосексуальність психічним розладом, то програю на суді

Юрій Левченко
Юрій Левченко | Фото: Ілона Чорногор

Юрій Левченко вважає, що терпимість до нетрадиційної сексуальної орієнтації — це одна справа, а нетерпимість і війна — інша

Сьогодні Міжнародний День сексу. Напередодні цього дня ми вирішили дізнатися наскільки наше суспільство переймається проблемами сексуального характеру, на якому рівні знаходиться сексуальна культура в Україні. Про це ми запитали в лікаря психіатра, психотерапевта Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру Юрія Левченка.

— З розладами сексуального характеру хто до вас частіше звертаються: чоловіки чи жінки?

— Часто звертаються і ті й інші, але взагалі жінки звертаються в три рази частіше, ніж чоловіки. Вони більш емоційні, не приховують своїх внутрішніх проблем, вони налаштовані їх обговорювати. А чоловіки, зазвичай, вирішують свої проблеми алкоголем. Ось чому в нас такий високий рівень алкоголізації. Тому що чоловіки замість того, щоб звернутися до психіатра поговорити, вживають найдоступніший антидепресант. Після систематичного вживання такого «лікарського засобу», виникає алкогольна залежність.

— Наскільки проблеми сексуального характеру впливають на повсякденне життя людини?

— Ми ж знаємо, що сексуальні відносини є невід’ємною частиною життя людини. На першому місці — статусність людини (наявність сім’ї, роботи), другому — достатній рівень життя (харчування, одяг). В третю позицію я включу здоров’я і сексуальні відносини. Це відноситься до основних китів, які визначають повноцінність життя людини. Якщо будь-яка сторона переводиться в дисфункціонування, то це вже проблема, незадоволення і пошук вирішення розладів.

— З якими проблемами до вас звертаються?

— Чоловіки найчастіше звертаються із слабкістю потенції, або її відсутністю. Це виключно чоловічий страх, що в якийсь потрібний момент не спрацює. Якщо щось порушується, то це депресія, незадоволеність, це взагалі принижує їх чоловічу гідність. Жінки, вони звертаються із більш психологічним аспектом — відсутність задоволення, потягу, нечутливістю. Коли вже проводиться бесіда, більш глибокий аналіз випадку, з’ясовується, що причина в образі, невираженому гніві, можливо, якась зрада в минулому, яку вони не можуть відпустити, проговорити. Звичайно простіше сказати: «Та знайди собі іншого», але задача психотерапевта — зберегти те, що є, відновити його, а не зруйнувати. Ми цим і займаємося.

— До вас направляють інші лікарі людей із сексуальними розладами?

— Направляють лікарі нашого профілю. До лікарів соматичного профілю не звертаються такі пацієнти. Частіше люди самі шукають сексолога, або сексопатолога. Справа в тім, що в нас у Полтаві лише два лікарі мають сексологічну спеціалізацію.

— Наскільки в нашому суспільстві прийнято обговорювати проблеми особистого життя із спеціалістом?

— Наше суспільство в цьому плані — Африка абсолютна. Якщо в західному суспільстві похід до лікаря-психіатра, сексолога — це є ознакою самодостатньої, відкритої людини, і це є елементом гордості, що людина може собі це дозволити, там ці послуги платні. То у нас є люди, які соромляться цього, бояться офіційного звернення, що медичну книжку хтось побачить, а потім вони не отримають дозвіл на роботу. Оці архаїчні страхи, побоювання інколи сильніші навіть за самі неврози, які у людини є. Перед людиною постає питання: «Що ж тяжче, жити з проблемою, чи звернутися до лікаря?». Процент звернення до психіатра у нас набагато нижчий ніж у Європі.

— На якому рівні знаходиться сексуальна культура в Україні?

— Для порівняння ми беремо крайню ситуацію на заході, де проводять масові гей-паради, реєструють гомосексуальні шлюби, відкрито демонструють особливості свого сексуального розвитку — це більш європейські течії. Інша крайність — коли жінки ходять в паранджі, не можна взагалі показувати оголеного тіла. В нас виходить, що з однієї сторони в нас є елементи гомофобії, з іншого боку ми й до іншої крайності не відносимося. В нас вільні сексуальні відносини, вільний вибір сексуальних партнерів, але є деяка така інфантильність. У нас немає дійсно стійких поглядів. Я вважаю, що самостійна автентична людина не має боятися дошлюбних відносин. Звичайно погано коли це є патологією, часта зміна партнерів, невпорядкованість і так далі. Але молоді люди повинні себе пізнати до шлюбу, щоб не було потім розлучень, розчарувань. На жаль, в нас виходить, що ці шлюбні відносини поверхневі, легкі, короткоплинні. Сексуальне виховання нульове.

— В якому віці доцільно починати сексуальне виховання?

— Із статевим дозріванням 11-12 років.

— Як це в Європі відбувається?

— А в Європі про це говорять. До питання сексу, сексуальних відносин там відносяться значно спокійніше.

— Перед подіями, пов’язаними із євроінтеграцією України в ЄС, в суспільстві виникли деякі страхи гомофобного характеру. Нетрадиційна орієнтація вроджена особливість чи набута?

— Думаю, набута. Більша частина цих людей мала гетеросексуальні відносини, і не тільки для того, щоб показатися нормальним. Якраз якісь проблеми у гетеросексуальних відносинах і підштовхують до зміни орієнтації. Адже легше пояснити проблеми з жінками тим, що вони не подобаються.

— То ви вважаєте, що це патологія?

— Тривалий час, ще при Радянському Союзі, гомосексуалізм був віднесений до шифру психічних захворювань. Зараз цього немає. Світова спільнота виключила його із сексуальних розладів. Тому, якщо я скажу, що це психічний розлад, то усі геї світу можуть подати на мене в суд і виграти. Я просто можу сказати свою думку, а важко її говорити, якщо ти перебуваєш на іншому боці барикад. Терпимість до нетрадиційної сексуальної орієнтації — це одна справа. Нетерпимість і війна — інша. Геї говорять, що якщо ти до них нетерпимий і ти хочеш ударити гея в обличчя, то в тебе в самого десь в середині є схильність до гомосексуалізму. Дуже класна позиція, психологічно гарна провокація. Я вважаю її категорично невірною, але хочу поставити п’ять балів тому, хто це вигадав.

— А якщо нетрадиційне подружжя візьме на виховання дитину, чи сформуються в цієї дитини нетрадиційні погляди на сімейні цінності?

— В мене одразу виникає в уяві образ того лікаря інтерна із серіалу «Інтерни», американця. Як його звали нагадайте?

— Здається Філ.

— Так. Він там в одній серії розповідав, що в нього батьки нетрадиційна пара. Я добре запам’ятав, що йому сказали з цього приводу. Я не вважаю це нормальним. Не може чоловік відчути материнські інстинкти в тій мірі, як жінка, яка народила цю дитину. Якщо брати гетеросексуальні пари, які беруть дитину на всиновлення, то таке ж можна сказати і про жінку, оскільки ж не вона народила цю дитину. Але одягатися жінкою, імітувати жіночий голос — це ж не значить на рівні підсвідомості стати жінкою. Це моя особиста думка, я не позиціоную її як висновок чи правило.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»

Останні новини

}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему