Молоді вчителі Полтави вимірюють подяку за працю не тільки зарплатою

У цю неділю в Україні відзначається День вчителя. Людям, які сіють світле, добре та вічне, вже сказали достатньо слів з подяками та побажаннями.

Та сьогодні хотілося б звернути увагу на перспективу цієї професії в Україні, і Полтаві зокрема. Не зайвим було б і порушити питання престижу професії вчителя, який, зізнаємось, зараз потерпає чи-то від українських реалій, чи стереотипів сучасного суспільства, у тому числі і в молодіжному середовищі. Саме ці теми стали основними у спілкуванні із молодими полтавськими вчителями, які попри свій вік та невеликий педагогічний стаж вже зарекомендували себе, як перспективні спеціалісти. «Полтавщина» провела інтерв’ю з трьома вчителями, тому, щоб не переобтяжувати читачів інформацією, подаємо наше спілкування дозовано.

Ольга Моргун, вчитель хімії та біології у ЗОШ № 36 (Протягом 2-х років активно співпрацює з селищною радою с. Рибці щодо збереження екологічного стану ставків. Підготувала команду переможців міського етапу акції «Зелений паросток майбутнього», має друге місце на обласному етапі всеукраїнського конкурсу «До чистих джерел»).

— Я народилася у 1987 році, в селі Горошино Семенівського району. Випускниця ПНПУ. Є представником сімейної вчительської династії. Моя мама хоч і на пенсії зараз, але дає мені неоцінені поради щодо професії, це дуже допомагає. Якщо пригадати свій перший урок у школі вже в якості вчителя, то невпевненості не було, адже до цього я провела вже багато уроків, у тому числі, коли була на магістратурі.

— Ольга Григорівно, якими педагогічними підходами ви користуєтесь, щоб не тільки навчати, але й виховувати своїх учнів?

— Користуюсь демократичними підходами. Наприклад, старосту класу обираю не я, а самі учні. Під час створення наших спільних проектів та ініціатив завжди враховується думка дітей, а здебільшого — вони самі є ініціаторами проектів.

— Запитання пряме, але актуальне: яка у вас зарплата?

— 1800 грн., але мені у фінансовому плані дуже допомагають батьки. Враховуючи те, що у мене ще немає своєї сім’ї, то цього вистачає, адже гроші для мене не на першому місці.

— А що?

— У мене є тривалий волонтерський досвід. Ось і нещодавно ходили до ветерана, допомагали йому, то він дав нам яблук. Це також винагорода і вона не завжди оцінюються грошима.

— Ольга, а чому школа саме у Рибцях?

— Я почала там працювати, коли мені дали 8 годин. Але побачили моє бажання і взяли на ставку, як вчителя біології. Інші вчителі, а я можу сказати, що у нас маленька родина, прийняли мене добре. Ніяких суперечок за години не було. Жодних запитань не було й у батьків, коли вони познайомилися зі мною у якості класного керівника.

— Ваша громадська активність щодо екологічного стану ставків, це звідкіля?

— Напевно, ще зі школи, де я була учнівським президентом. Тим більше, громадська діяльність — виховує учнів. Вони самі мені говорили, що кожного дня ходили повз ставки, а їх на Рибцях 13, і не задумувалися над проблемами екосистеми. А якось ми відпочивали з ними, а вони запитали, чи можна тут купатися? Поставили перед собою цю проблему, залучили фахівців, і дізналися, що не можна там купатися. Тоді вже вийшли на інший рівень проблеми. І таке усвідомлення, небайдужість виховують дітей.

(продовження у наступних публікаціях)

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»