«Букрос» та стрільба у Запоріжжі: Ехо полтавського «дерибану»?

Стріляли в Запорізького бізнесмена Євгена Олександровича Анісімова на його шляху з офісу додому. Зараз, майже через два тижні після злочину, вже багато відомо не лише міліції, але і широкому загалу: в інтернеті можна знайти і фотографії пробитого кулями авто, і подробиці того, як готувався цей замах. У журналістів з’явилася також різна інформація щодо того «хто міг» та «кому вигідно». І лише мигцем, в списку бізнес-інтересів Анісімова, майнула тема видобутку корисних копалин в нашій Полтавській області. Але, якщо придивитися глибше, ця тема може стати (або вже стала?) однією з перших в прицілі слідчих. Тому що йдеться не про що інше, як про дуже відоме підприємство зі світовим ім’ям — ВАТ «Бурова компанія «Букрос» — в недалекому минулому флагмані пошуку і розвідки нафти і газу на просторах не лише України, а й інших країн.

Історія флагману української розвідки і буріння нафтових і газових родовищ сягає ще в радянське минуле. Тоді ще Полтавське управління бурових робіт проводило розвідково-пошукові роботи для державних компаній з видобутку нафти і газу як в Полтавській області, так і за її межами. До 1993 року управління входило в «Укрнафту». Після корпоратизації, яка вибухнула в країні, управління стало акціонерним товариством «Букрос», а його співробітники — акціонерами. На його балансі залишилися свердловини, які не були передані Полтавському нафтогазовидобувному управлінню — НГДУ «Полтаванафтогаз». Йдеться про свердловини, промисловий добуток корисних копалин з яких в загальних радянських реаліях був визначений як поки що несвоєчасний в силу технічних чи геологічних особливостей. Так званих «ліквідованих», або «спостережних», які не були раніше передані в експлуатацію, або, кажучи звичайною людською мовою, — зарезервованих на чорний радянський день. В реаліях незалежної України, позбавленої російських можливостей, набуваючи зовсім інше, стратегічне значення. «Букросу» досталося ж чимало. Згідно даним, вказаним в державному реєстрі інституту ГЕОІНФОРМ, сьогодні закріплено за ТОВ «Букрос» 97 свердловин.

За оцінками експертів, із 97 свердловин 26 представляють промисловий інтерес добутку газу, нафти та газового конденсату, а близько 60 несуть серйозний потенціал при застосуванні технології з видобутку сланцевого газу. При цьому, для запуску видобутку на цих свердловинах необхідний їх ремонт, або, інакше кажучи, — реліквідація. Витрати на її проведення складають від 2 000 000 до 3 000 000 доларів США, в той час як буріння нової свердловини залежно від її глибини, діаметру та розрізу витікає в набагато більші витрати від 5 до 12 мільйонів доларів США. Також важливу роль зіграло те, що мова йде вже про розвідані родовища, дебет яких залежить від природних параметрів і параметрів інтенсифікації, але в будь-якому випадку є гарантії наявності видобуваємих копалин. В той же час при бурінні нових свердловин прийнятий у світі ризик безрезультатності робіт становить 60%-70%, що приблизно в трьохкратному розмірі збільшує витрати на одну «корисну» свердловину. Згідно цих же експертних оцінок, 26 свердловин можуть давати потенційно близько 1 500 000 кубів газу на добу (без врахування сланцевого газу), тобто за рік близько 540 мільйонів кубів. І близько 150 тонн за добу газового конденсату, що за рік складає близько 55 000 тонн. При тому, що весь добуток газу в Україні складає 20 мільярдів кубів газу за рік, а за 2012 рік приріст видобутку газу склав близько 200 000 000, 540 000 000 потенційних кубів «Букросу» могли б стати козирем України в питаннях енергозабезпечення. А якщо взяти до уваги ще і потенціал 60 свердловин у відношенні використання технології видобутку сланцевого газу, то вимальовуються і зовсім інші цифри. Відповідно оцінюється і потенційний прибуток компанії, враховуючи що в залежності від технології, геологічних та технічних параметрів, собівартість добутку кубометру газу змінюється, але в будь-якому випадку незрівнянно нижче тієї ціни, за якою сьогодні Україна змушена експортувати газ.

Із 20 мільярдів кубометрів газу, які сьогодні добуваються в Україні, приватними компаніями видобувається 2 мільярди. І з початком інтенсивних робіт «Букрос» може бути другим, після «Укрнафти», лідером у приватному сегменті видобутку нафти і газу в країні.

Ось яку інформацію можна почерпнути про «Букрос» з офіційних довідників:

«Сфера діяльності:
— Пошук, розвідка, геологічне вивчення та розробка (експлуатація) нафтових і газових родовищ;
— Будівництво, капітальний ремонт дослідно-розвідувальних, експлуатаційних нафтових і газових свердловин;
— Горизонтальне і похиле буріння із застосуванням телесистеми;
— Сейсморозвідувальні роботи методом ADNR — прямої індикації;
— Буріння водних свердловин;
— Вантажоперевезення.

Колектив бурової компанії зі своїм 40-річним досвідом роботи в бурінні здатен бурити як глибокі, так і надглибокі свердловини (до 6500 м.), як на Україні, так і за її межами.

В Україні — це буріння надглибоких свердловин у складних гірничо-геологічних умовах. У Росії (Тюменська обл.) — це найвища інтенсивність буріння похило-спрямованих свердловин майже 300 на рік, по 25-30 свердловин на бригаду, при середній глибині 2700 метрів. За час діяльності компанії пробурено більше 6000000 метрів гірських порід, передано в експлуатацію понад 2000 і відремонтовано 670 свердловин. В Україні компанія намагається розширити свої можливості та реорганізуватися з бурової компанії в нафтогазову шляхом реалізації програми буріння та експлуатації нафтових і газових свердловин. У перспективі розглядається питання про те, що компанія буде представляти в Ханти-Мансійському окрузі інтереси України і всю видобуту нафту направляти на переробку в Полтавський регіон.

У 1985 році в Західному Сибіру був створений філіал бурової компанії «Букрос». Протягом двох років у тайзі побудоване селище Полтавське для проживання 800 вахтовиків. Змонтовані ремонтні майстерні, завезено обладнання, і одночасно почалося буріння.
Завдяки чіткій організації праці темпи буріння в «Букросі» майже в два рази перевищували темпи найближчих конкурентів.
Вже в 1994 році бурова компанія мала на своєму балансі 30 бурових станків і налічувала 4050 працівників.
Західно-Сибірська філія «Букросу» була реорганізована в два спільні російсько-українські підприємства — закриті акціонерні товариства «Биком» та «Русско-нефть», котрі займаються бурінням та капітальним ремонтом свердловин. У власності зазначених ЗАТ є площі з потенційним правом буріння та експлуатації нафтових свердловин.

Фахівці «Букросу» уважно стежать за всіма передовими досягненнями в технології буріння і намагаються одними з перших застосувати їх у себе.
Процес будівництва свердловини складається з декількох етапів, виконання кожного з яких потребує в теперішніх умовах використання нових підходів, нових технологій з метою зменшення витрат у розрахунку на 1 метр проходки і в кінцевому підсумку на одиницю об’єму видобутої продукції.
Одним з головних напрямів підвищення темпів бурових робіт при будівництві свердловин є розробка оптимальної технології буріння з урахуванням геологічних особливостей, яка базується на широкому впровадженні нових високопродуктивних технічних засобів, прогресивних, високоефективних технологічних процесів.

Спеціалісти AT «Букрос» знайшли спосіб вибору траєкторії похило спрямованої свердловини і раціональних режимів буріння під час її проведення. Цього було досягнуто завдяки використанню телеметричної системи типу «Паркус». З цією ж проблемою тісно пов’язане завдання підбору оптимальної компоновки низу бурильної колони з використанням центруючих елементів з метою досягнення проектних параметрів свердловини при її добурюванні безорієнтованими компоновками.

Особливу увагу в AT «Букрос» приділяють удосконаленню очищення бурового розчину від шламу, особливо в жорстких природоохоронних рамках. Для цього стали використовувати центрифуги, і на перспективу ведуться роботи з впровадження блоку хімічного очищення бурових розчинів. З цим же тісно пов’язаний вибір типу і підбір рецептури бурового розчину для первинного розкриття продуктивних горизонтів.
Досягти цього планується із застосуванням полімерних розчинів, рецептура яких дає можливість максимально зберегти колекторські властивості пласта в привибійній зоні.
Ефективна реалізація перспективної технології буріння неможлива без контролю за параметрами режиму і управління процесом поглиблення свердловини.

На одній з бурових вже встановлений моментомір виробництва фірми «ТОТСО», ведуться налагодження і запуск системи контролю параметрів буріння.
Безперервне вимірювання і реєстрація в процесі буріння технологічних параметрів (вага на крюку, навантаження на долото, подача і число подвійних ходів насоса, робочий тиск) дозволяють оперативно контролювати дотримання заданої технології, аналізувати її ефективність, корегувати параметри режиму під час зміни геологічних умов, зміцнювати технологічну дисципліну в бурових бригадах, зміцнювати технологічну дисципліну в бурових бригадах, геофізичних матеріалів.

У 1999 році почалося тісне співробітництво «Букросу» зі швейцарською компанією Rode exploration. Разом з нею, використовуючи найновітніші технології, на ліцензійній площі ведуться деталізаційні сейсморозвідувальні роботи, дослідження ADNR-методом прямої індикації покладів вуглеводнів. Роботи ведуться в тісному співробітництві зі Східно-Українською геологорозвідувальною експедицією (ДГП «Укргеофізика»), завдяки цьому одержується більш повна геофізична інформація про площі розвідки".

Також ЗМІ повідомляють: "У 2010 році «Бурова компанія «Букрос», яка зіграла раніше значиму роль у нафтогазовій галузі в Сибіру, відкрила своє представництво в Іраку, чому немало сприяла накладена її керівником Марооф Валі М. співпраця з владою Іраку, громадянином якої він є, і в даний час ведуться переговори про отримання серйозного замовлення на проведення робіт з боку іракських нафтових компаній, які проявляють великий інтерес до технологічного потенціалу «Букросу».
Проте подібний потенціал «Букросу» в його історії став не скільки імпульсом до його масштабному розвитку, а скільки навпаки — став тим самим каменем спотикання на якому зійшлося багато інтересів.

Спочатку компанія, як і багато інших у дев’яності роки, пережила період пертурбацій серед акціонерів. Численний трудовий колектив, якому спочатку належали акції, змінили більш великі акціонери. Реєстр її власників включив трьох основних емітентів, серед яких виділилися три основні пакети акцій: 40%, 38% і 12% відповідно, а дрібним акціонерам залишилося 10%. Пережила компанія і низку внутрішніх конфліктів. Але все це виявилося дрібними неприємностями, в порівнянні з зовнішніми спробами її чи поглинання, чи знищення. Як часто буває в таких випадках одним з основних інструментів стало банкрутство. Звісно, не вимушене, а штучно створюване.
Перша спроба мала місце вже незабаром після того, як у 1996 році компанія отримала ліцензію на пошук і дослідну експлуатацію родовища на території «Решитілівка-Миргород» обсягом 1137 км2., що негайно зробило її мішенню зовнішньої агресії. Після смерті голови правління компанії Садовського Р. Ю., виконуючим обов’язки голови правління стає Мислюк М.І., і протягом року доводить підприємство до банкрутства, користуючись при цьому сприянням одного з крупних акціонерів, який пройшов вже шлях у відношенні не одного підприємства нафтопереробної галузі. Саме про нього склалося в області стійка думка, що його дії викликані комерційними інтересами, спільними з представниками нафтового бізнесу країни не зацікавленої в розвитку видобутку української нафти і газу.

Однак сценарій банкрутства, який намагалися розіграти, не був сприйнятий іншими акціонерами і один з них — Валерій Микитович Кулій, ініціює термінові збори акціонерів. На них, 7 лютого 1998 він і був обраний Головою правління компанії. Вибір акціонерів був не випадковий: згідно з даними газети «Сегодня» Валерій Микитович Кулій вважається провідним фахівцем у цій галузі, людина удостоєна персональної нагороди «Ертсмейкер», золотий нагрудний знак (що означає — «людина, яка визначає обличчя планети») у номінації «За мудрість і далекоглядність політики управління». Саме йому вдалося в найкоротші терміни вивести підприємство з банкрутства і продовжити його розвиток спочатку на посаді голови правління, а потім на посту голови наглядової ради, коли його компаньйон Марооф Валі М. змінив його на посту голови правління.
Але в 2001 році «Букрос» піддався новим ударам. Незважаючи на те, що в період з 1996 р. по 2001 р. «Букросом» були виконані всі умови ліцензійної угоди, що зазначено в акті державної геологічної інспекції, у компанії починаються проблеми з продовженням ліцензії. І хоча за попередній період було відкрито 4 родовища природного газу і 2 родовища нафти ліцензійної території, досягнення не беруться до уваги. Компанія мала отримати автоматичне продовження ліцензії і в строк звернулася на продовженням чинності виконання ліцензійної угоди. Але під адміністративним впливом зацікавлених осіб, які через 3 роки стануть головними фінансистами помаранчевого Майдану, «Букрос» був позбавлений ліцензії на пошук і дослідну експлуатацію «Решитілівка-Миргород» на 1137 км2 без будь-яких вагомих на те підстав, а ліцензійна територія була розбита на частини і передана підконтрольним зацікавленим особам підприємствам. «Букрос» почав суди, які тривали до 2006 року, потонувши у вирі помаранчевих реалій і судової корумпованості.

Але безвладдя і розквіт корупції того часу дали новий виток проблем компанії: у 2006 році податкова ініціює процес банкрутства на підставі боргу в 600 000 гривень. Згодом ця сума конкурсних боргів зросла до близько 7,5 мільйонів гривень. До комітету кредиторів увійшли представники податкової, пенсійного фонду та зацікавлених банківських структур. Однак, розглядаючи ситуацію, складається враження, що стягнення цих боргів було лише приводом для когось, а зовсім не мотивом почати банкрутство. Саме підприємство було готове закрити ці борги, проте «Букросу» не давали цього зробити. Наприклад, у 2007 році «Букрос» уклав договір на виробництво робіт в Лівії з лівійської фірмою «Латікум», що дозволило б досить швидко закрити борги підприємства. Проте вже затоможене обладнання для виконання робіт було заарештовано на митниці виконавчою службою, що, всупереч чинному законодавству, зірвало виконання робіт. Ця ситуація навіть стала предметом вираження лівійською стороною претензій до президента Ющенка у зв’язку зі зривом міжнародних зобов’язань. До речі, вилучене обладнання, вартістю ні багато ні мало 5 мільйонів доларів США, не повернулося в «Букрос» і не було продане для погашення його боргів, а чомусь було передане виконавчою службою на зберігання третій фірмі, де благополучно і зникло. І, незважаючи на рішення суду, повернення «Букросу» законному власнику не було здійснене. Кримінальні справи з цього приводу так і не були порушені. Про небажання повернути свої гроші і скасувати процедуру банкрутства свідчить і те, що в 2008-2009 роках Комітет кредиторів так і не дав можливості «Букросу» продати одну зі своїх свердловин зацікавленій в покупці Східному геологічному союзу, що дозволило б компанії повністю розрахуватися з боргами. І ці приклади не єдині.

Власне, з точки зору здорового глузду взагалі складно зрозуміти, як може знаходиться в процедурі банкрутства компанія через борги в 7,5 мільйонів гривень, тільки основні фонди якої оцінюються в 114 000 000 грн., а вартість свердловин згідно з аналізом Центру незалежної оцінки та експертизи становлять 6 310 648 689 гривень. Навіть вартість за передавальним балансом (при всій її свідомій заниженості на сьогоднішній день) становить 221 936 000 гривень. Якщо, звичайно, мова не йде про аферу або рейдерське захоплення.
Зі зміною влади в країні ставлення до компанії з боку державних органів, зокрема, тієї ж податкової, змінилося. Сьогодні в компанії говорять, що податкова намагається сприяти відновленню роботи «Букросу», а зацікавленість в його «вбивстві» проявляють лише приватні структури і окремі, пов’язані з ними, держслужбовці. Однак і останнім вдається серйозно ускладнювати реанімацію компанії.

Саме їх заслугами і було 4 грудня 2012 винесено рішення Полтавського господарського суду про початок процедури ліквідації ВАТ «Бурова компанія «Букрос» і призначення ліквідатором арбітражного керуючого Коломійця Андрія Олександровича.
Фігура Коломійця А. О. не вперше виникає на «Букросі». Ще влітку 2012 року саме він став арбітражним керуючим на підприємстві. І з піврічним періодом його діяльності на підприємстві пов’язують численні розкрадання, матеріали за якими сьогодні розглядаються правоохоронними органами. І саме йому приписують вирішальну роль на початку процедури ліквідації.
Ліквідаційний вирок винесений «Букросу» був оскаржений в судах вищої інстанції самою компанією і податковою службою. Однак, поки тяглися суди, над компанією завис дамоклів меч.

І тоді голова правління компанія Марооф Валі М. і голова наглядової ради Валерій Кулій звертаються за допомогою... до Запоріжжі. Саме там, в особі місцевого бізнесмена Євгена Анісімова, вони знаходять джерело можливого сприяння та інвестицій в компанію.
«У Анісімова великий досвід роботи, пов’язаної з кризис-менеджментом у сфері видобутку корисних копалин, залучення інвестицій та правового захисту таких підприємств. Нам потрібна була людина, яка допоможе захистити підприємство і розвинути його. Тому до нього і звернулися» — коментує ситуацію Валерій Кулій. На пряме запитання про входження Анісімова до складу акціонерів Кулій підтвердив цю інформацію: «Так, вже отримані задатки за пакети акцій, в тому числі мною, і ведеться формування контрольного пакету. Консолідація пакету дозволить нам вийти з того зачарованого кола, в який нас намагаються увігнати, і розвинути „Букрос“. Вже ведуться роботи з підготовки ремонту найбільш перспективних свердловин».
Ту ж інформацію підтвердив й інший великий акціонер, глава правління Марооф Валі М. «Передоплата за акції дійсно надходила. З січня з боку Анісімова та його фірм нам надається активна допомога. У юридичних питаннях, в першу чергу, ще починаючи з січня цього року. Вже вісім місяців ми відновлюємо нашу компанію».

Бізнес Євгена Анісімова в ЗМІ характеризують наступним чином: «власник ряду підприємств, що працюють у сфері видобутку корисних копалин у Запорізькій, Дніпропетровській та Полтавській областях. Зокрема, компанії „Малдер“ (США) та інших зарубіжних компаній, ТОВ „Ремпостач“ (пов’язаний з проектами видобутку залізної руди, який має, за оцінками експертів, серйозний потенціал розвитку), інших підприємств з розробки родовищ марганцевої і залізної руди, видобутку природного газу. Так, наприклад, до сфери його впливу відносять розробку Великотокмацького родовища марганцевих руд. Згідно з інформацією сайту Delo. ua, „планована виробнича потужність видобутку марганцевої руди становить близько 5 млн. тонн на рік, вироблення електролітичного марганцю — близько 200 тис. тонн на рік. Загальний обсяг інвестицій перевищить 1 млрд. дол., проект розрахований на поетапне впровадження протягом 20 років“. До сфери діяльності Анісімова відносять і фірму „Глобал діагностик“, що почала в 2013 році активне завоювання ринку медичних послуг, засновану на масштабному інвестуванні коштів у закупівлю дорогого обладнання, велика частина якого не має аналогів в Україні».

Джерела свідчать, що за цією короткою інформацією стоїть серйозний досвід кризис-менеджменту та протидії рейдерським атакам. Зокрема, згадане Великотокмакське родовище теж має у своїй історії ряд кризових моментів і зовні створюваних проблем підприємствам «Ремпостач» і «Будівельник-2007», які довелося вирішувати Анісімову. Він виводив з банкрутства підприємство ТОВ «Діа Рома», що володіє ліцензією на розробку техногенного родовища в т. зв. «Балці середній» в Запоріжжі. Йому заслугою є вивід з банкрутства компанії «Константа» — лідера на запорізькому ринку нерухомості, в якій він виступив не тільки інвестором, але прийняв на себе тягар проблем, породжених зовнішніми атаками на це підприємство. Про сприяння Анісімова в кризові періоди та правову підтримку у протидії рейдерським атакам говорять і керівники менш масштабних, але безсумнівно значимих, підприємств, таких як «Енергомашекологія» (в минулому «Енергомашінженерінг») — одного з лідерів на ринку промислових газоочисток, і «Харвест індустріалез» — національного лідера нульових років на ринку пластикових вікон та інше.

Ймовірно така репутація і стала причиною рішення акціонерів ВАТ «БК «Букрос», які шукали серйозної підтримки. Адже згадка в ЗМІ про активи у сфері видобутку корисних копалин в Полтавській області, очевидно, згадка саме про «Букрос». І очікувана підтримка прийшла. Вже 5 березня Вищий господарський суд України призупиняє рішення про ліквідацію ВАТ «БК «Букрос», а 19 березня визнав його незаконним, задовольнивши апеляції компанії і держави, в особі податкової. Разом з тим статусу ліквідатора позбавляється і Коломієць. А рішенням Наглядової Ради 26 березня на відновлену після скасування процедури ліквідації на посаду Голови Правління призначається Співаков Дмитро Леонідович. До початку ліквідації цю посаду обіймав Марооф Валі М., який втратив її після ліквідації та рішень Коломійця.

Однак, разом з тим, початок успішного виведення компанії з банкрутства змусив поспішати і опонуючу сторону — зацікавлену зовсім в іншому розвиткові подій.

Вже в квітні реєстраційна служба Полтави реєструє зміни в керівництві ВАТ «БК «Букрос» на підставі фальшивого протоколу засідання Наглядової Ради. На протоколі немає ні підпису голови ради, ні її секретаря, а з семи її членів підпис поставив лише один акціонер, який у попередні роки вже відзначився зацікавленістю у фіктивному банкрутстві компанії. Згідно цим змінам, чомусь прийнятим реєстраційним органам, незважаючи на численні невідповідності, новим в. о. голови Правління стає ... Коломієць, який продовжує одночасно, всупереч усім нормам закону, залишатися арбітражним керуючим компанії. У червні акціонерам вдається домогтися зняття незаконно призначеного Коломійця, повернувши на посаду Голови Правління новим рішенням Наглядової ради Марооф Валі М.

Але за час керівництва компанією Коломійця, як у якості ліквідатора, так і в якості в. о. голови правління сталося ряд, м’яко кажучи, дивних подій.
Причому такі речі, як вивіз Коломійцем обладнання на півтора мільйона гривень або початок демонтажу будівель компанії для продажу їх у розібраному вигляді в якості «будівельних матеріалів», меркнуть на тлі основного. Меркне і те, що ні копійки з отриманих від подібних розпродажів коштів не пішло на погашення боргів компанії. А основним є раптово виявлений договір про продаж 12 найбільш потенційно дебетних свердловин, що належать компанії.

Їх покупцем, згідно з укладеним Коломійцем договором, є якась досі невідома компанія ТОВ «Інвест-нафтогаздобуток», з київською юридичною адресою. Згідно з угодою, вартість свердловин склала в сумі 852 000 грн. Подібну ціну мало назвати заниженою — приблизно стільки коштує лише одна документація по двох свердловинах, але навіть не самі свердловини. При цьому перелік усіх норм закону, які були порушені, може скласти окрему статтю. Не були виконані норми закону «Про ліквідацію», не було проведено інвентаризації, не була затверджена і навіть створена ліквідаційна комісія, не було оцінки цілісного майнового комплексу, не було і спроби при початку ліквідації запропонувати на продаж цілісний майновий комплекс, що в таких випадках дозволяє зберегти підприємство, під час продажу Коломієць навіть не спробував провести хоча б формальну імітацію обов’язкового в таких випадках аукціону і т. д. і т. п. Загалом, навіть неозброєним оком помітні всі ознаки грубого і незграбно рейдерського захоплення. Але мова йде не про складське приміщення, йдеться про стратегічні ресурси, що знаходяться під охороною держави. І які є, крім усього іншого, ймовірним джерелом ризиків виникнення надзвичайної ситуації у разі порушень при експлуатації. У таких випадках обов’язкова санкція державної геологічної служби, повинен бути повідомлений Держнаглядохоронпраці та інші інстанції. Звісно, нічого із зазначеного виконано не було.

Як і малі, але отримані гроші, не були пущені Коломійцем на погашення заборгованості компанії, а направленні з незрозумілих причин на інші цілі. Зокрема, 101 000 була перерахована своїй охороні, а 192 000 Коломієць перевів сам собі на «погашення витрат».

Сам факт угоди, що має всі ознаки нікчемності, викликає сумніви. Спочатку гроші по цій угоді ТОВ «Інвест-нафтогаздобича» переводить на рахунок продавця 22 березня, вказавши в платіжному дорученні договір купівлі-продажу від 05 березня 2013 року. Однак, слідом за цим, 22 березня, цей платіж був відізваний, і слідом за ним слідує новий, на ту ж суму, але вже з іншою датою договору — 1 березня. Логіка зрозуміла: аферисти, які оформляли липовий договір 22 березня ще не знали про рішення суду 19 березня, яке скасовує процедуру ліквідації та позбавляє Коломійця права підпису. А дізнавшись про нього, змушені були взяти до уваги призупинення процедури ліквідації ВГСУ від 4 березня, а, значить, договір, написаний нібито від 5 березня (на день пізніше) довелося переписувати з новою датою — 1 березня, щоб встигнути втиснутися у строки до 4 березня (2 і 3 березня — вихідні дні).

Сьогодні ВАТ «Бурова компанія «Букрос» у суді добивається визнання даної договору недійсним. І у компанії є інвестор, чиї юристи вже довели здатність ефективного захисту інтересів компанії. Інвестор, який бачить перспективу її розвитку і, за даними джерел, який вирішив інвестувати в компанію суми, необхідні для погашення її боргів, аж до, в тому числі, незаконно нарахованих, провести ремонт перспективних свердловин і повернути компанії статус лідера як у галузі розвідки і буріння, так і видобутку нафти і газу.

І саме тоді, коли вирішується в судах доля 12 з 26 найбільш перспективних свердловин ВАТ «БК «Букрос», та й, власне, вся доля компанії зі світовим ім’ям, кортеж Євгена Анісімова в Запоріжжі піддається автоматному обстрілу, в якому сам інвестор виживає буквально дивом. Чи є збігом ці події, або в Запоріжжі прозвучало відлуння полтавського дерибану — мабуть скоро стане відомо.

Василь КОВАЛЬЧУК для «Полтавщини»