Референдум — перевірений метод узурпації влади

Та люди про це забувають, ігнорують, або ж просто не звертають на це увагу, говорячи, що тоді були не ті часи, інші люди, інші країни...

Німеччина після Першої світової війни

За умовами Версальського договору, Німеччина взяла на себе відповідальність за розв’язання Першої світової війни і, відповідно, понесла найжорстокіші міри покарання: позбавлення колоній на користь країн-переможниць, зменшення чисельності німецької армії та численні репарації, які й увігнали згодом країну в економічну та фінансову кризу.

Німеччина в 30-х роках була на межі громадянської війни, адже про добробут країни ніхто не дбав, щодень зростав рівень інфляції та безробіття серед простого населення, занепадала інфраструктура, а влада продовжувала ділити крісла...

Починаючи з кінця 1920-х років на політичній карті Німеччини все більше і більше проявляє себе партія НСДАП — Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei — Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини на чолі з її лідером Адольфом Гітлером. У вересні 1930-го НСДАП посідає друге місце на виборах до Рейхстагу, отримавши 18, 3% голосів.

Уже в 1932 році Гітлера призначено радником уряду, а в 1933-му (завдяки численним політичним та психологічним утискам опонентів) його призначено рейхсканцлером Веймарської республіки. Увійшовши до Рейхстагу, Гітлер впевненими кроками почав рухатися в напрямку повної узурпації влади.

Україна сьогодні

Що ж до нашої неньки-України, то її «новий» узурпатор Янукович прямував до головного крісла країни досить довго. У 2002 році за часів президентства Кучми Віктор Федорович стає прем’єр-міністром. А вже у 2004 — стає основним претендентом на крісло президента країни. Численні фальсифікації на виборах з боку тодішньої уже провладної Партії Регіонів, викликали величезний супротив в українців і зібрали багатотисячний Майдан. У 2006 знову обіймає посаду прем’єр-міністра, 2008-2010 — працює в парламентській опозиції та готується до нових виборів очільника України, які він виграв у 2010 році...

Новий курс країни обрано на пАкращення в усіх сферах життєдіяльності держави.

Порівнюючи ці дві країни та їх існування в різні історичні часи, мимоволі приходиш до думки, як все в цьому світі циклічно і... цинічно. Як усе повторюється, доповнюючись новими фактами, подіями, людьми... Ось деякі важливі порівняння (висновки робимо самі):

— лютий 1933: Декрет рейхспрезидента «Про захист німецького народу» (Verordnung zum Schutze des Deutschen Volkes), який обмежив свободи преси та зібрань;

З приходом у 2010 році до влади антиукраїнського президента, починається масове її втручання у реалізацію громадянами права на мирні зібрання. Продовжуються та посилюються утиски ЗМІ як місцевих, так і всеукраїнських. Усі комунальні та державні видання тільки й те роблять, що вихваляють владу. А от журналісти, які об’єктивно висвітлюють ситуацію в країні страждають. Їх зустрічають загони беркутівців перед Межигір’ям , їх б’ють молодчики-спортсмени на акціях, а влада захищає не представників ЗМІ, а нападників, їх беруть на списки, щоб позбавити акредитації, як це хотів зробити Микола Азаров, відбуваються рейдерські захоплення українських телеканалів... І цей перелік можна продовжувати.

— лютий 1933: Підпал Рейхстагу, в якому був звинувачений колишній комуніст нідерландець Марінус ван дер Люббе. Однак питання про його причетність не вирішене остаточно до теперішнього часу. Злочин було використано силами СС і СА як привід для початку нового терору проти своїх політичних супротивників, які піддавалися арештам, тортурам і фізичному знищенню;

— лютий 1933: У відповідь на підпал Рейхстагу був виданий декрет «Про захист народу і держави», що припиняв дію основних прав і свобод та створював ілюзію законної основи для переслідування політичних противників;

В Україні постійно трапляються різного роду інциденти (руйнують пам’ятники Сталіна, нібито підпалюють офіси Партії Регіонів, кидають яйцями в президента, каменюками, загорнутими в сніг, забивають депутаток-регіоналок...). А чи не є це відвертою провокацією щодо правих націоналістичних сил, створені з метою їх дискредитації та послаблення їхнього впливу на населення? Чи не є це простою «підставою», щоби мати змогу офіційно, законно переслідувати вільнодумних українців, які бачать правду і не мовчать?...

— березень 1933: Першим законом «Про уніфікацію земель з імперією » (Gesetz zur Gleichschaltung der Lnder mit dem Reich ) розпущені земельні парламенти, а їхній новий склад був визначений відповідно до результатів виборів до рейхстагу 5 березня. Уряди земель отримали повноваження законотворчості без узгодження з парламентами. Другим законом від 7 квітня 1933 року в землях запроваджувалися посади імперських намісників (Reichsstatthalter), які забезпечували здійснення в землях «певні напрямки політики рейхсканцлера»;

Щось подібне намагаються зробити і регіонали, протягнувши свою так звану адміністративно-територіальну реформу. І їх не цікавить думка народу, головне контроль.

— липень 1933: Оголошено про заборону або саморозпуск усіх політичних партій за винятком НСДАП. Закон «Проти утворення нових партій» (Gesetz gegen die Neubildung von Parteien). Влада засновує однопартійну державу, в якій створення, діяльність нових та продовження існуючих конкурентних політичних партій є кримінальним злочином;

Нещодавно один з лідерів Партії Регіонів Вадим Колесніченко заявив про необхідність заборони націоналістичних партій, однією з яких є «Свобода», та попередив про погані наслідки співпраці зі свободівцями партію «УДАР» і «Батьківщина», оголосивши їх співучасниками неофашистських акцій та рухів в країні.

Та чи не суперечить Колесніченко сам собі та ідеям (хоча, які там ідеї) Партії Регіонів? Використовуючи антифашистські гасла «У Європу без фашизму!» неофашисти-регіонали націлено рухаються до Митного союзу з Росією. Чи не є це зрадою того народу, якому вони кричали про якихось неофашистів, будучи ними насправді? Все таки, історія дивна річ. Як сказав Уінстон Черчілль ще в 1945р: «У майбутньому теж будуть фашисти. Але називати вони себе будуть антифашистами» — геніальна фраза, яка пояснює суть сьогоднішньої політики ПР.

— січень 1934: Закон «Про порядок національної роботи» (Gesetz zur Ordnung der nationalen Arbeit ) поширив дію принципу фюрера на економіку. Німецький робітничий фронт вливається до складу НСДАП;

За часи президентства Віктора Януковича три бізнес-групи — компанії Дмитра Фірташа, Ріната Ахметова і структури, які пов’язують із сином Президента Олександром Януковичем, — стали головними покупцями великих активів у країні. Сімейний підряд Януковичів, на чолі із старшим сином Олександром Януковичем, фактично поклав величезний шмат української економіки собі до кишені. Будівельний бізнес, вугільна промисловість, енергетика, фінансовий ринок — і це далеко не весь перелік сфери впливу «клану Януковичів».

І нарешті! Voila!

— січень 1934: Законом «Про реорганізацію імперії» (Gesetz ber den Neuaufbau des Reiches) ліквідовується федеративний устрій Веймарської республіки. Суверенні права земель переходять до імперії. Уряд отримує право встановити нове конституційне законодавство;

— серпень 1934: Відбувається референдум з питання суміщення Адольфом Гітлером функцій рейхспрезидента і рейхсканцлера. У той же день на вірність Гітлеру присягає рейхсвер. Тим самим, всі найважливіші пости в державі об’єднані, а контролюючі інстанції відсутні.

Закон України «Про всеукраїнський референдум», прийнятий 6 листопада 2012 року як останній «подарунок» від нардепів VI скликання Верховної Ради, без поправок і доповнень є першим кроком нинішнього керівництва держави до повної узурпації влади в Україні. Звичайно, зацікавлена в «потрібному» результаті людина зможе знайти і плюси в цьому законі, типу: референдум може скликати народ, громада; саме народна ініціатива буде головною, люди зможуть відмінити чи прийняти певні Закони України тощо.

Але є величезний мінус, про який кажуть завуальовано — це можливість змінити основний закон України — її Конституцію, яка, поки що, гарантує права та свободи людини та громадянина. «Рішення всеукраїнського референдуму щодо необхідності прийняття нової редакції Конституції України є підставою для ініціювання всеукраїнського референдуму щодо схвалення нової редакції Конституції України» — зазначається у ч. 2 ст. 15 законопроекту.

По-перше, законопроект не визначає суб’єкта, наділеного правом ініціювати з’ясування волі народу, а по-друге, ухвалення нової редакції Конституції України розтягнеться у часі та виллється в немалі кошти. Здається абсурдним з’ясовувати волю народу, не пропонуючи конкретну альтернативу чинному Основному Закону.

А ще гіршим є те, що абсолютно усі процеси з проведення цього референдуму покладено на районні ради та адміністрації, які апріорі знаходяться у руках цієї антиукраїнської влади. Тому, щоб там народ не хотів, а буде по-їхньому. І, можливо, питання про довічне правління Януковича і створення української монархії «проконає»...

Як зазначав Олдос Хакслі: «Уроки історії полягають в тому, що люди нічого не виносять з уроків історії». Та, можливо, настав час задуматися і провести відповідні паралелі. Адже нічого у світі не відбувається просто так.

Прес-служба народного депутата України Юрія Бублика