Згадуємо Чорнобільську трагедію

Вкотре сьогодні громадськість України та Європи згадує події 1986 року. Тоді аварія на Чорнобильській атомній електростанції стала найбільшою екологічною катастрофою сучасності. Реактор 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС вибухнув о 1 год. 23 хв. 26 квітня, проте тільки 1 травня подія набула розголосу, і тільки тоді тисячі людей кинулися лишати свої домівки у бажанні втекти від «мирного атому». Вже тоді влада, зберігаючи мовчанку і не оголошуючи про масштаби катастрофи, наразила на проблеми своїх громадян. У радіаційному Києві, інших помічених небезпечних містах, людей навіть вивели на Першотравневі демонстрації…

— «Минуло 27 років з дня чорнобильської трагедії, а влада й досі зневажає своїх громадян, й зокрема тих мужніх людей, хто не побоявся стати на боротьбу із атомом»! - заявляє голова Полтавської обласної організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» Петро Ворона. – «Адже це блюзнірство: виходити щороку з квітами та яскравими промовами до меморіалів, водночас обмежувати в підтримці чорнобильців. Всі ми пам’ятаємо пікети біля Верховної Ради, коли чорнобильці вимагали справедливого законодавства щодо їхніх соціальних гарантій. Народні обранці, із зарплатнею у 17-20 тисяч, залишалися глухими до прохань учасників ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії. Влада не поважає своїх мужніх громадян, і тому вони змушені були штурмом примусити владу згадати про свої обіцянки соціальних гарантій чорнобильцям».

Про це знають сьогодні всі, про це пересвідчилися і учасники ліквідації-полтавці. Зокрема, не за переказами про «пошану» від держави знає голова Зінківської районної партійної організації, учасник ліквідації Чорнобильської трагедії Віктор Панченко.

Власне, бажання боротися із цією соціальною несправедливістю привело мене до лав партійної сили Віталія Кличка - говорить Віталій Григорович. – Ось так: колись боровся із атомом, що вийшов з-під контролю людини, а тепер борюся із чиновниками за свої законні права. Зокрема, аби отримувати належну мені пенсію, я обійшов усі судові інстанції: від полтавського суду до Вищого. Чому я повинен доводити свої права? Хтось із нас тоді, у 1986-ому, міг би передбачити, що буде таке ставлення держави?! Ганьба!

Разом з іншими активістами Полтавської обласної організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» Віталій Паченко в день 27 річниці аварії на Чорнобильській АЕС прийшов до пам’ятного знаку, що в обласному центрі біля мед. академії. Сюди в день, коли сталася ця наймасштабніша екологічна катастрофа України, 26 квітня, приходять полтавці з квітами щороку. Чиновники, зазвичай, - вдень. Але полтавські УДАРівці, не бажаючи вже бути учасниками традиційних помпезних заходів і слухати завчені чиновниками фрази, прийшли сюди як учасники опозиційного руху. Разом з ліквідаторами, членами партії вони вшанували пам’ять тих, хто ціною власного життя врятував прийдешні покоління. Говорили також про реалії, в яких живуть чорнобильці. Соціальна несправедливість, з проявами якої стикаються ці мужні люди, вражаюча. Наголошував на бюрократичних перепонах, відсутності поваги держави до ліквідаторів, і голова Зінківської районної організації Партії, учасник ліквідації наслідків аварії Віктор Панченко. Біля пам’ятнику загиблим чорнобильцям він закликав партійців не бути осторонь цих явищ, боротися за демократичну і справедливу державу.

На знак глибокої пошани до ліквідаторів-чорнобильців учасники мітингу поклали квіти до пам’ятника.

Як розповідає лідер УДАРівців Зіньківщини Віктор Панченко, особливо зворушливо пройшли урочистості в день річниці Чорнобильської трагедії в Опішному. Там мешкають шестеро ліквідаторів. До пам’ятного знаку ( до речі, одного із перших встановлених на Полтавщині) йшли урочистою ходою майже всі мешканці селища. Діти-школярі утворили живий коридор, а вже біля самого Знаку говорили просто і відверто, дякуючи за мужність чорнобильцям, а також стійкість і у нинішньому складному для них житт. До присутніх звернувся голова Зінківської районної організації «Союз Чорнобиль», заступник районної організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» Микола Фесик.

Натомість у самому райцентрі, де мешкають до 40-ка чорнобильців, урочистості за участю чиновників від місцевої влади пройшли із ложкою дьогтю: аби місцеві вожді вийшли і поклали разом з громадою квіти біля меморіалу, їх чекали 40 хвилин. Ті нарешті долучилися до заходу. Але не надовго: пофотографувалися для місцевої преси, поклали квіти – і ходу у своїх, мабуть важливіших ніж питання чорнобильців, справах. Та, як розповідають учасники мітингу, священик місцевого храму отець Іоан, як завжди, ретельно провів панахиду по загиблих і підтримав добрим словом тих, хто прийшов на мітинг.

Тож хотілося б сьогодні, у день роковин чорнобильської трагедії, вклонитися усім ліквідаторам і запевнити : «УДАР» добиватиметься соціальної справедливості!