«І повіє огонь новий з Холодного Яру...»

Цього ж року вперше віддали уклінну шану героям різних епох — гетьману України Богдану Хмельницькому, керівникам гайдамацьких повстань — Максиму Залізняку, Северину Наливайку, Андрію Журбі, Семену Неживому, отаману полку гайдамаків Холодноярської Республіки 1918-1922 років Василю Чучупаці та його бойовим побратимам.

Полтавське студентство радо сприйняло ініціативу народного депутата свободівця Юрія Бублика: ті, хто прочитає романи «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського або «Чорний Ворон» Василя Шкляра, преміюються безкоштовною поїздкою до Холодного Яру.

Особливо для тих, хто вперше побував у селах Медведівка, Мельники, Мотронинському монастирі, коло тисячолітнього дуба Залізняка на хуторі Буда, у родовому селі Богдана Хмельницького Суботові, — враження сильні й незабутні.

Холодний Яр і справді є символом багатовікової боротьби проти поневолювачів українського народу. Останню сторінку в цей героїчний літопис уписали холодноярці під час Громадянської війни. У1918-1922 роках холодноярські ліси стали осередком повстанського руху проти більшовиків, який очолювали брати Чучупаки та згодом інші отамани. Холодноярська Республіка — територія, яка охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала 15-30-тисячну селянську повстанську армію. Її бійці називали себе козаками, а свох командирів — отаманами (на згадку про минувшину). Василь Чучупак був головним отаманом Холодного Яру.

Червона армія чотири роки не могла доступитися до Холодного Яру, в той час, як повсюди в Україні вже було встановлено радянську владу.

Тільки у 1922 році знесилених повстанських командирів-«залишенців» хитрістю й підступністю чекістам вдалося заманити в засідку та схопити. Втім, навіть в стінах Київської тюрми вони підняли повстання й під час нерівного бою загинули смертю хоробрих.

«Авторитет Холодного Яру був дуже великий, зазначав історик-чекіст Борис Козельський, його визнавало навіть багато отаманів, які йому не підлягали. Через свою географічну місцевість та своєрідну романтику, зіткану з пережитків середньовіччя, Холодний Яр становив для радянської влади неприступну фортецю».

На урочистий мітинг-реквієм у селі Мельники біля пам’ятників холодноярцям та авторові роману «Холодний Яр» Юрію Горлісові-Горському зібралося кілька тисяч свідомих українців з усіх куточків України. Хоча, як сказав у своєму виступі президент історичного клубу «Холодний Яр» письменник Роман Коваль, жителям Черкащини сюди було потрапити найважче, позаяк черкаська обласна влада, очолювала «донецьким» регіоналом С.Тулубом додумалася цьому перешкодити: «свободівців» викликали на співбесіди у міліцію, а автоперевізників лякали непередбаченими неприємностями...

— Не заради галочки збираємося ми щороку в Холодному Яру, — палко говорив лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. — Приїздимо, щоб вклонитися могилам гайдамак, пройти цією святою землею, рясно зрошеною кров’ю, яка народила й прийняла у своє лоно героїв. Бо нам потрібен волелюбний дух Холодного Яру, незламна патріотична енергія народних месників, щоб мати снагу боротися проти нинішніх внутрішніх ворогів України, які хочуть, щоб ми забули свою мову, свою історію, своїх героїв, не виховували своїх дітей в українському національному дусі й перетворилися на манкуртів...Холодноярські повстанці до загину билися проти більшовизму, який і після вторгнення в Україну 1918 року, й пізніше майже 70 років нищив український народ ГУЛАГами, Сибірами та голодоморами, — говорив лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. — А чи багато зараз таких, хто готовий покласти своє молоде життя за свої переконання, за те, щоб звільнити Україну від окупації регіоналів?!« — риторично питав найпалкіший з ораторів серед нинішніх політиків.

Заступник голови парламентської фракції «Батьківщина» Микола Томенко з болем зазначив, як торік він «пробив» у Верховній Раді постанову про відзначення на державному рівні 500-річчя Чигирина, гетьманської столиці. Але виділені кошти пішли на альбом про Черкащину, в якому (уявляєте!) кілька сотень фотографій черкаського губернатора Тулуба, а самі урочистості з нагоди піввікового ювілею Чигирина Тулуб перетворив на якісь «потішні» бої з десятком козаків і затято не бажає добудовувати музейний комплекс резиденції гетьмана Богдана Хмельницького, спорудження якої розпочалося за помаранчевих.

«Якщо ми будемо українцями лише день чи два на рік, коли приїздимо у Холодний Яр, а решту 363 дні будемо тими, чия хата скраю, якщо щоденно не працюватимемо на незалежну Україну, — закликав Микола Томенко, — то янучари перетворять нас на новітніх кріпаків! Україна повинна повстати проти біло-блакитних — з Мельників, з Буди, бо з Києва вона не повстане, революції не робляться у Верховній Раді. Це пророчі слова Тараса Шевченка: «І повіє огонь новий з Холодного Яру...»

Коли стоїш у людській гущі, зцементованій одними помислами й устремліннями, які озвучують харизматичні лідери нації, — плече в плече, спина до спини — відчуваєш свою високу приналежність до великого народу, якому багато що під силу, а не просто людиною, котра щодня ходить на роботу й переймається своїми дрібними житейськими проблемами. Навіть заради цього варто їздити до Холодного Яру, бо сила духу обов’язково трансформується у силу справ...

Промовляли до присутніх відомі політики, громадські діячі, митці, ветерани визвольних змагань.

Народний депутат свободівець Юрій Сиротюк вручив Роману Ковалю, книга якого «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» цього року висувалася на здобуття національної Шевченківської премії, але не добрала три голоси, народну премію, яку викували ковалі-віртуози.

Паломники до Холодного Яру поклали квіти до могил гайдамаків Холодного Яру в Медведіці, Івківцях, Мельниках. А на горі Семидубовій, де за однією з версій поховано гетьмана України Богдана Хмельницького, висадили сім молодих дубків — на пам’ять про великого гетьмана, його старшин та славне козацтво.

У Буді, де знаходиться музейно-етнографічний комплекс «Дикий хутір», біля новозбудованого храму Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) настоятель храму протоієрей Василь Циріль провів урочистий молебень за Україну та освячення козацької зброї.

Отаман Вільного козацтва Холодного Яру Олег Островський висипав на символічну могилу Петра Калнишевського землю із села Пустовійтівки, де він народився, з Хортиці, де він отаманував, і з Соловецького монастиря, де відбував каторгу й помер у віці 112 років.

За тим відбулася поминальна трапеза й концерт самодіяльних та професійних колективів.

— Наступного року намагатимуся повезти до Холодного Яру ще більше полтавських студентів, — каже народний депутат Юрій Бублик, — щоб молоді українці на прикладі героїв-холодноярців вчилися бути справжніми патріотами й захисниками України.

Людмила КУЧЕРЕНКО, «Полтавщина»