У Полтаві у дворі трьох будинків отруїли домашню собаку — Каштанку

Наше видання неодноразово писало про нелюдські розправи над безпритульними тваринами — їх отруюють просто серед білого дня. Чотирилапі помирають у страшних муках прямо на очах полтавців. Виявилося, що так чинять навіть з домашніми тваринами.

Зоозахисники продовжують наполягати на неприпустимості таких дій, зверталися безпосередньо до міської влади, проте у відповідь отримали, що нічого не знають про такі факти, а комунальні служби працюють у межах законодавства.

Як відомо, у разі отримання сигналу про наявність небезпечної, а тим паче, тічкуючої зграї, волонтери в міру своїх сил видаляють найбільш небезпечних особин, стерилізують їх, соціалізують (виховують, працюють над їх характером) і прилаштовують в добрі руки.

Так і цього разу ПОЗ БО «Право на життя» отримало сигнал, що у районі ринку поблизу Південного вокзалу «тероризує» людей собака, і як наслідок волонтери забрали цього пса. До речі, слід зазначити, що дійсно у цьому районі збирається багато собак, багато із яких домашні, оскільки там регулярно утворюється «стихійний ринок», де прямо із землі нехтуючи усіма можливими санітарними правилами відбувається торгівля м’ясом і молоком. Звісно, м’ясо, яким торгують прямо із землі — добра принада для собаки.

Собаку стерилізували, маркували факт стерилізації шляхом надрізання клаптика вуха, зробили щеплення від сказу, і як розповідає, волонтер Ольга Жуковська, вона забрала собаку до себе на перетримку, оскільки комунальний пункт перетримки при КАПТ-1628, як завжди, переповнений, і до того ж, дівчина побоялася, що посидівши в малогабаритному вольєрі без людей, собака стане менш контактною. Тому забрала її до себе на перетримку.

Собака добре відійшла від наркозу, виявилася дуже дружньою, буквально «лізла на руки». Як розповідає Ольга, єдина незручність — це пройти по подвір’ю і бути не зачепленою Каштанкою — собака настільки прив’язалася до опікунів, що постійно стрибала їм на ноги.

З сусідами ситуація складалася по-різному. Двір Ольги оточують три двори — в одному ніхто не мешкає і там напівзруйнований будинок, другий належить господарю, який буває там доволі рідко, оскільки використовує його скоріше як дачу, в третьому живуть дві сім’ї двох сестер із дітьми.

Як розповіла Ольга, стосунки із цими двома сім’ями приязні. Коли у Ольги на перетримці цуценята, сусідські діти буквально «висять» на паркані, одного разу хотіли взяти собі, проте один із чоловіків сестер був проти.

Сталося так, що Каштанка цілеспрямовано почала обгавкувати певних людей із цих сімей, у вікно Ольга побачила як вони жбурнули каменем по паркану. Люди чомусь гадають, що якщо так вчинити, то собака замовкне, проте здоровий глузд і досвід підказує, що буде все навпаки. Так і вийшло і з Каштанкою.

Якось вранці, годуючи собак, волонтер побачила, що Каштанка не прийшла їсти. Вибігши на подвір’я, дівчина побачила, що собака «чуманіє» в будці. Швидко доставила собаку у ветеринарну клініку, де її «відкапали». Дівчина не була певна, що це робота сусідів, оскільки не могла повірити, що цілком пристойна сім’я з двома приязними жінками, які є матерями здатні на таке. Тим паче, що не було усних претензій з боку сусідів. Проте про всяк випадок, щоб рано вранці собака не заважала гавкотом, почала на ніч запирати її в домі.

Біда прийшла неочікувано. Ще вранці Каштанка радо гралася із іншими собаками Ольги. Глянувши у вікно, дівчина побачила, що собака, якось не так рухається, вийшла подивитися і побачила, що Каштанка б’ється у судомах. Терміново доставила її у ветеринарну клініку, де собаці знову поставили крапельницю. Каштанка билася в судомах на столі і благаючи дивилася на дівчину «Допоможи мені!». Та цього разу не пощастило — зупинилося серце. Лікарі робили усе можливе, проте навіть укол камфори в серце не повернув Каштанку до життя. Факт звернення до лікаря і летальний кінець зафіксовано документально. Сьогодні приймальний день дільничного працівника МВС, волонтер розмірковує як себе повести у такій ситуації. Дівчина не може змиритися із втратою — хоча собака була в неї на перетримці, проте їх встигла зв’язати дружба і довіра.

Так, виживши від знищення на ринку, перенісши перше отруєння, все ж таки собака загинула. А могла комусь дарувати радість спілкування і свою любов, оскільки мала дуже грайливий і ласкавий характер. Ольга й досі не вірить, що на такі жахливі речі здатні люди, які самі комусь подарували життя.

— Можливо, мене не так виховали, — говорить Ольга, — але я знаю, що, життя — це святе і ніхто не вправі його забирати насильно. Я відчуваю свою вину, коли знаю, що десь не встигла допомогти чужій тварині. Я просто не можу усвідомити, як живе людина, яка знає, що вона вбила інше життя? Тим паче я не вірю, що жінка, яка покликана дарувати і зберігати життя, здатна на вбивство.

Олеся КРОШИНА, «Полтавщина»