Чи варто озброювати українців?

Свого часу феномен «Дикого поля», з якого і зростала Україна, призвів до того, що населення степів задля збереження життя свого та близьких брало до рук зброю стихійно, не чекаючи дозволів комісарів та нападів турецьких орд. Згодом озброєні степовики створили могутню козацьку цивілізацію, яка, на жаль, через власних же політиків згинула майже безславно.

Давно минули часи козаччини, але бажання захистити себе шаблею (чи пак гладкоствольною гвинтівкою) не полишило українців і в сучасності. Сьогодення внесло значні корективи у бажання вберегтися від нападу, тримаючи зброю в руках. «Рабам зброю не дають», — не раз зазначають націоналісти, схильні до мілітаризму. Можна довго полемізувати щодо правильності цього твердження, але зброю в Україні отримати можуть далеко не всі.

Відомий у інтернет-просторі демотиватор

Законодавство України про зброю визначає усього дві категорії вогнепальної зброї, дозволеної для самозахисту простих громадян. Інші категорії декларуються, але отримати їх смертним практично неможливо. Серед того, що реально може отримати порядний громадянин, бажаючий захистити себе вогнепальною, виділяються пристрій для відстрілу набоїв травматичної дії (в народі «гумостріл») та гладкоствольна гвинтівка мисливського калібру (але з деякими обмеженнями щодо набою).

Метод оформлення дозволу на ці зразки вражає. Для тих хто бажає легально і чесно поставити у куток зброю, доведеться витратити близько 2000 гривень на необхідні документи. В обласному УВД усі кандидати на отримання зброї мають пройти необхідні курси, де навчають навичкам поводження зі зброєю, пояснюють конструктивні особливості. Отримавши висновок медкомісії, довідку про відсутність притягань, довідку про вищезгадані курси та заповнивши бланки (близько 10 штук) можна потрапити до начальника дозвільної системи, який видасть право на носіння зброї (щось на зразок диплому). Потрібно буде ще право на зберігання та необхідні умови у місці зберігання зброї (сейф тощо). І от нарешті, пройшовши це все, щасливий власник може піти в магазин і придбати мисливську зброю, ціни на яку в Україні коливаються від 2000 до 30 000 гривень. Але, якщо мисливську зброю порядна людина захоче застосовувати за призначенням, а саме — для полювання, — то катавасія із реєстраціями та паперами закрутиться знову. В купі час усіх реєстрацій складе щонайменше місяць. Що вже й казати про реєстрацію «гумостріла». Держава неохоче надає громадянам навіть неповороткі берданки, а тут зброя, що може носитися щодня, непомітно і може бути застосована власником щомиті.

Серед вогнепальної зброї у домівках українців найбільш поширеними є мисливські зразки

Справа в тому, що «гумостріл» часто виступає єдиною надією у випадку колективного нападу. Хто хоч раз був у криміногенних районах Полтави із тривіковою історією, той напевне стикався із необхідністю самооборони. Навряд чи велику групу злочинців зупинить вигляд сльозогінного балончика. Саме тут міг би допомогти пістолет із травматичним набоєм, але не те щоб простому людові, але й навіть не усім охоронцям та скандальним журналістам, професія яких вимагає засобів для оборони, вдається отримати омріяний «гумостріл». Водночас, поряд із цим, ще не доводилось бачити жодного депутата та значного підприємця, які б не мали свого арсеналу із гумострілами та навіть нарізними автоматичними карабінами.

Регіонал Віталій Хомутинник може дозволити собі захист

Але хто ж захистить пересічного полтавця? Навіть якщо у вашому сейфові є мисливська гвинтівка, то застосувати ви її зможете лише у випадку небезпеки вашому життю. Якщо ж злодій виносить з квартири ваші речі, то будь-який постріл, який ви зробите, щоб зупинити його дії, може цілком обернутися проти вас. І на суді ви цілком зможете виступити в якості звинувачуваного, а не жертви.

Тим кому не пощастило із вогнепальною зброєю, пропонується вибір дешевих засобів самозахисту: легальних — газові балончики марки «Терен», «Кобра» тощо та нелегальних — грандіозний вибір ножів, кинджалів, стилетів, кастетів, запропонований бабусями на різних ринках міста чи у господарських контейнерах.

Улюблену зброю гопніків та хуліганів — ніж — можна придбати майже на кожному кроці

За свідченнями представника одного з полтавських магазинів зброї, газові балончики, як дешевий і до того ж легальний засіб самозахисту із розумним віковим цензом, особливо популярні серед молоді. Зброєю полтавці цікавляться, але масового характеру така цікавість не набуває. Не виключно, що причиною цьому є саме складний та забюрократизований метод отримання дозволу на неї.

Балончики дратівливої дії — дешевий, але малоефективий засіб самозахисту

Який же стан зброєкористування на Полтавщині? Як прививається зброярська культура на наших теренах?

Привчатися до зброї з дитинства полтавці можуть у спеціальних гуртках спортивного спрямування. На їхні потреби працюють кілька тирів. Проте якщо бажання оволодіти зброєю з`явиться після 14 років, то двері тирів і секцій для вас лишаться зачиненими. Ті, хто не встиг, матимуть чекати до 21 року, коли держава дарує можливість придбати гладкоствольну рушницю. Тирів неспортивного спрямування (для мисливців та просто любителів зброї) у Полтаві катма. Існують, звісно, тири, де можна постріляти з іграшкових автоматів та пневматичної зброї, але серйозних навичок поводження вони не дають. Не дивно, що снайперські навики більшість полтавців набуває по лісосмугах, цілячи у бляшанки (при цьому добре, якщо у тверезому стані). Звідси — і травматизм при роботі із зброєю, і страх перед нею, і просто тотальна некомпетентність. І це при тому, що Полтава, однією із перших за часів незалежності, налагодила випуск револьверів травматичної дії, відомих по всій Україні («Корнет — С»).

Розумне легальне озброєння населення сильно гальмується законодавчою базою. Від влади до влади питання про зброю переходить без серйозних змін. Наша держава ще не досягла того рівня, щоб забезпечити безпеку власних громадян, але вже лишає їх можливості постояти за себе самим.

Олександр КЛІМОВ, «Полтавщина»