Полтавець вважає, що Олександр Ковінька — це не «корзина з помідорами»

Відповідь генерального директора ОДТРК «Лтава» Миколи Ляпаненка з приводу неможливості безкоштовно надати записи виступів Олександра Ковіньки не влаштувала Віктора Гуленка з смт Оржиця. Він запропонував нам опублікувати тут хоча б біографію нашого земляка, бо хто такий Олександр Ковінька — наша молодь забула.

Віктор Гуленко

Шановні, полтавці, ще раз звертаюсь до вас. По-перше, дякую, що надрукували моє прохання щодо записів виступу нашого славетного земляка Олександра Ковіньки. А за відповідь Ляпаненка, то це вже переходить всякі межі. Порівнявши нашого гумориста з корзиною помідорів він показав як вони підтримують нашу історичну Українську культуру, наше минуле, дійсно тих, що заслужили своїм життям бути на вустах всіх громадян України. Невже неясно, що його голос повинен звучати? А чути його мають право всі. То як можливо боротись за свою мову, своє історичне минуле? Ще раз повторюсь, що ці записи не хіти, не стьоб чи щось, що буде розважати бездумно масу. Це те, що нестиме культуру, виховання, гордість за своїх батьків й дідів. А вони цього року навіть не відзначилт дати народження Олександра Ковіньки .Так здається — хочуть закопати. Щоб ми й не знали (особливо молодь), що був такий собі Полтавець. Прохаю Вас ще раз про допомогу. А також надрукуйте в звязку з цим, хоч коротку його біографію.

Шановний Віктор Гуленко, чим же ми можемо вам допомогти? Відповідь на своє попереднє запитання ви почули. Хоча окрім цього ми ще зателефонували до начальника Департаменту з інформаційної політики Полтавської ОДА Миколи Перепелиці. Він повідомив, що це питання не в його компетенції, однак, якщо вже до нього звернулися, він припустив, що, можливо, записи Олександра Ковіньки — це чиясь інтелектуальна власність. Якщо досвідчений керівник ТРК вважає те, що вважає, то значить у нього для цього є вагомі підстави. Також він нагадав, що записи з ТРК часто на договірних умовах замовляють центральні канали.

Від себе додамо, що тут можна заплутатись в трьох соснах, які мають вигляд двох запитань «Де державне»?, а «Де народне»? І де межа між ними, якщо вона є?

Щодо біографії Олександра Ковіньки, то вона широко доступна в українській Вікіпедії.

Олександр Ковінька

Олександр Іванович Ковінька (справжнє прізвище — Ковінько) народився 13 січня 1900 року, у селі Плоске (нині Решетилівського району Полтавської області) в родині селянина-бідняка.

У період громадянської війни в Російській імперії та у часи боротьби за існування Української Народної Республіки спочатку був у повстанському загоні. У 1918 схоплений кайзерівськими окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Звільнений під час наступу Червоної Армії. Був членом партії боротьбистів. Брав участь у боях з денікінцями, потрапив до них у полон. Знову був звільнений і вступив до Червоної Армії (разом з В. Сосюрою). Затим воював у війську УНР. Війна закінчилась для нього у таборі біля Познані (Польща) де перебував у 1920–1921.

Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем сільради. Навчався на курсах інструкторів-лекторів ТСОАВІАХІМу, виступав з лекціями від цього товариства. 1926–28 навчався в Полтавському інституті народної освіти (заочно).

Друкуватися почав 1926 р.— тоді з легкої руки Остапа Вишні в газеті «Селянська правда» була вміщена його гумореска «Містки та доріженьки». Друкував гумористичні оповідання та фейлетони в газеті «Більшовик Полтавщини» [2], журналах «Червоний Перець», «Плуг», «Червоний шлях», «Нова громада» («Соціалістична громада»), «Молодий більшовик» та інших часописах. 1928 став штатним фейлетоністом газ. «Більшовик Полтавщини».

Перша книга — збірка гумористичних і сатиричних повістей «Індивідуальна техніка» (Харків, 1929), друга — «Колективом подолаємо» (Полтава, 1930).

6 жовтня 1934 року заарештований органами НКВС у справі «Контрреволюційної боротьбистської організації». 27-28 березня 1935 виїзною сесією Військової колеґії Верховного Суду СРСР засуджений до десяти років таборів. Відбувати покарання засланий до Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду. Звільнений 1947, але без права повернення в Україну, жив у Якутії. Там у 1950 заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадана.

4 липня 1956 судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину.

Після реабілітації повернувся на батьківщину, до рідної Полтави.

Був відновлений у рядах партії, повністю поринув у літературну роботу. Видрукував у журналі «Прапор» автобіографічну, написану з іронічним усміхом, повість «Як мене купали й сповивали» (1957), видав збірки гумору та сатири «Кутя з медом», «Гуморески» (1960), «І не кажіть, і не говоріть» (1962), «Коти й котячі хвости» (1964), «Директиви і корективи» (1965), «Попав пальцем в небо» (1966), «Всякого бувало...» (1967), «Чарівні місця на Ворсклі» (1968), «Згадую й розгадую» (1970), «Пухові подушки» (1971), «Отак, прямо і прямо» (1976), «Кислі яблука» (1978), «На що ви натякаєте?..» (1978), «Як воно засівалося» (1979), «Гостріше гостріть пера» (1983) та ін. Його творчий доробок поповнився сатирико-гумористичними повістями «Хрестоносці» та «Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп’яка Василя Черпака», автобіографічною оповіддю «Чому я не сокіл?..», публіцистичними статтями з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу.Лауреат премії ім. Остапа Вишні (1984). Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1970).

Помер у Полтаві, 25 липня 1985 року.

1992 року на будинку, в якому останнім часом жив О. Ковінька (Полтава, вул. Зигіна, 4), встановлено меморіальну дошку.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»