У полтавській «Вікторії» розпочалися «зоряні» шляхи Вадима Козаченка і Лілії Таран

Слово «вікторія» латинською мовою означає перемога. Народний самодіяльний естрадно-музичний центр «Вікторія» Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, найперше, переміг час, адже існує вже 30 років. А ще знайшов свого слухача й місце серед багатьох музичних гуртів не лише в Полтаві. Незмінний керівник ансамблю Сергій Вовченко не без гордості розповідає про своє «дітище»

Художній керівник гурту «Вікторія» Сергій Вовченко (клавішні інструменти, вокал)

— З якого часу ви керуєте колективом?

— Практично від початку його існування. Якщо бути точним до кінця, то колектив утворився трохи раніше, ніж я з’явився в педінституті. Групу з трьох співачок на ім’я Вікторія зібрав Ігор Березовський. Саме звідси й пішла назва нинішнього ансамблю. Березовський запропонував деканові педагогічного факультету взяти на посаду керівника мене, на той час я закінчував Полтавське музичне училище. Після співбесіди, будучи студентом першого курсу педінституту, в 1980 році я очолив колектив.

Микола Кулинич (бас гітара)

— Який склад ансамблю й чи часто він оновлюється?

— Періодично учасниці змінюються, адже закінчують навчання й покидають стіни університету. Можна сказати, що нині в нас до десятка постійних учасників.

Олег Обух (гітара, вокал)

— Ви можете розповісти, як складається доля ваших солісток після закінчення вишу?

— У кожної по-різному. Дівчата мають таку особливість — виходити заміж, виїжджати за кордон і т. д. Хтось продовжує кар’єру співачки, дехто залишає сцену й займається родиною. Але є й такі, що продовжують виступати. Наприклад, колишня учасниця ансамблю Лариса Руденко живе зараз у Львові, співає на професійній сцені, у клубах. Їй вдається поєднувати своє захоплення з професійною діяльністю. Вона авторитетний працівник у галузі освіти, захистила кандидатську дисертацію. Досить відома в мистецьких колах ще одна наша солістка Наталія Сокуренко. Вона успішно виступала за кордоном, зокрема в Італії. Навчаючись у педінституті, активним учасником колективу був відомий нині московський співак Вадим Козаченко. Випускниця вузу 2007 року, учасниця проекту «Шанс» Лілія Таран зараз теж стала достатньо знаною вокалісткою. Зараз вона живе й працює в Києві, втілює в життя власний проект «Любов і музика». Ми раді, що вона братиме участь у нашому ювілейному концерті, який пройде завтра, 19 лютого, в міському Будинку культури.

Лілія Федченко (вокал)

Неля Дроб'язко (вокал)

— А хто підбирає репертуар для колективу?

— Можна сказати, що всі разом. У цьому відношенні в нас панує демократія. Але, звичайно, під моїм контролем. Ми презентуємо українські пісні в різних стилях і жанрах. Проте завжди намагаємося, щоб звучала авторська пісня. Серед нас є обдаровані особистості, які пишуть такі твори. У колективі багато років працює Олег Обух, який теж пише пісні для нас.

Ярослав Воронянський (ударні інструменти)

— Творча діяльність передбачає участь у конкурсах.

— Обов’язково. За останні 2-3 роки колектив узяв участь у кількох міжнародних і європейських конкурсах. Серед них — мистецький захід «ХХІ сторіччя» в Івано-Франківську. Ми там стали переможцями, а Ліля Таран завоювала гран-прі. Солістки «Вікторії» Неля Дроб’язко і Лілія Федченко стали переможницями й отримали другу премію. Ще був студентський конкурс європейського рівня «Барви осені» у Києві, ми привезли звідти перше місце й завоювали приз глядацьких симпатій. Чудесно пройшов у 2008 році на полтавському Співочому полі обласний конкурс «Квадрат У» шукає таланти«. Ми тоді завоювали гран-прі й стали учасниками фінальної програми. Пісні, написані членами нашого колективу, стають переможницями на Всеукраїнському конкурсі «Пісні рідного краю». Ми брали участь у гала-концерті, отримали нагороди, грамоти. Одна з пісень, «Полтавський край», буде представлена на нашому концерті. Тож на сьогоднішній день перемог у нас вистачає, хоча хорошого завжди хочеться мати побільше.

Вячеслав Блажко (саксофон)

— У педуніверситеті не один хоровий колектив. Чого варта прославлена «Калина». Між вами не виникає конкуренції?

— Наш університет дійсно багатий на творчі колективи, до того ж різножанрові — танцювальні, співочі, вокальні, камерні. Мабуть, триматися на сцені без здорової конкуренції неможливо. Але такого поняття, як чорна заздрість, між нами не існує. Та й не може бути, бо ми єдиний в університеті ансамбль, який представляє естрадний жанр. З керівниками усіх інших колективів у мене прекрасні стосунки. Більше того, ми намагаємося втілювати в життя спільні проекти. Наприклад, пісня «Полтавський край» записана разом зі співаками групи «Свічадо», учасників хору Лиманського. Вони робили нам так звану хорову підкладку. По-моєму, вийшло дуже вдало. Ми не зациклюємося на одному напрямі, а об’єднуємо кілька жанрів — інструментальний, вокальний, авторську пісню. Поєднуємо з танцювальними номерами. Наші учасники вміють чудово рухатися на сцені.

Естрадний ансамбль «Вікторія»

Довідка. Сергій Володимирович Вовченко закінчив у 1976 році музичну школу, затим — Полтавське музичне училище по класу фортепіано. Шість років навчався в Полтавському педагогічному інституті. Далі — гастрольне життя разом із групою «Фестиваль», і не лише просторами Радянського Союзу, а й за його межами — у Польщі, В’єтнамі, Індії, Німеччині. У складі групи «Свої» (Сергій Ковтуненко, Сергій Вовченко, Олег Обух, який нині успішно працює в колективі «Вікторія») побував у Швеції, Німеччині. Нині працює на кафедрі музики Полтавського національного педагогічного університету, паралельно керує естрадно-музичним центром «Вікторія».

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»