75 тисяч дітей, врятованих у Полтаві

Безумовним прикладом доброти й любові було багато справ, зроблених у нашому місті письменником і громадським діячем Володимиром Галактіоновичем Короленком. Чи не найдивовижніша з них — створення в Полтаві Ліги порятунку дітей.

Перша світова і Громадянська війни, хаос перших пореволюційних років спричинили на початку минулого століття небувале зубожіння народу в Росії та Україні. У Росії, особливо у великих містах, щодня гинули сотні дітей. Починали говорити навіть про вимирання нації. В Україні до 1919-20 років із 7,6 мільйона дітей безпритульними стали 950 тисяч. За таких умов у різних містах України почали виникати громадські організації, покликані допомогти вижити найменшим громадянам країни.

Провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка Людмила Ольховська розповіла, що в Полтаві восени 1918 року з ініціативи міської інтелігенції була створена благодійна Ліга порятунку дітей. Почесним головою організації обрали її ідейного натхненника Володимира Короленка. Головою Ліги став Семен Вексель, на плечі якого лягла вся адміністративна і паперова робота. Активно працювали в організації донька Володимира Галактіоновича — Софія Короленко, її подруги Анна, Любов і Марія Кривінські. Сестри Кривінські виконували роботу сестер милосердя й утримували молочну кухню «Крапля молока» при дитячому притулку. Узагалі в Лізі добровільно, без будь-якої матеріальної винагороди працювало багато чесних, небайдужих до чужого лиха людей.

У Статуті Ліги визначалася мета цієї благодійної організації — у першу чергу турбота про дітей-сиріт і безпритульних, порятунок їх від голоду, сприяння фізичному, розумовому і моральному вихованню, розробка питань правового і соціального захисту тощо. Для цього Ліга організовувала притулки, колонії, школи, молочні кухні, збирала продукти й одяг. Свою діяльність вона проводила за рахунок добровільних пожертв приватних осіб та різних організацій, членських внесків тощо. Так, на початку 1919 року за допомогою Центросоюзу (спілки споживчих товариств Росії), кооперативів і Полтавського сільськогосподарського товариства Ліга відправила голодним дітям Москви й Петрограда два потяги з продовольством по 32 вагони кожен.

Великим проектом організації став порятунок російських дітей. Малечу з голодних Москви й Пітера евакуювали в Україну, де була хоч якась можливість забезпечити їх харчами. Для реалізації цього проекту Лізі вдалося отримати дозвіл на розміщення дітей у колишньому кадетському таборі і порожніх приміщеннях Хрестовоздвиженського монастиря. За допомогою міського самоврядування облаштували розподільний пункт.

У ляльковій майстерні, організованій Лігою порятунку дітей, врятовані діти робили іграшки для інших сиріт

Навесні та влітку 1919 року понад 9 тисяч маленьких пітерців та москвичів приїхали в Полтаву. Завдяки Лізі й особисто Короленку вони були врятовані від голодної смерті. До речі, для цього виділили 2 мільйони карбованців державних коштів. Через них Володимир Галактіонович та його родина навіть зазнали нападу грабіжників, які знали, що гроші з казначейства принесли в дім письменника. Але Короленко сміливо вступив у боротьбу з двома бандитами, озброєними пістолетами, і врятував гроші, оскільки розумів, що без цих коштів діти можуть померти.

Звісно, Ліга допомагала і місцевим дітлахам. Зокрема, у 1921-22 роках вона активно включилася в боротьбу з голодом. Через неї Американська організація допомоги і Міжнародне товариство допомоги дітям організували постачання в Україну продовольства, одягу, медикаментів. Завдяки міжнародному авторитету Короленка Ліга співпрацювала також з іншими закордонними організаціями, зокрема з Датським Червоним Хрестом.

Загалом за роки існування Ліги порятунку дітей ця організація врятувала 75 тисяч маленьких громадян. І не лише від голодної смерті, але й від безпритульності, хвороб, дала їм путівку в нове життя. Так, наприкінці 1919 року на хуторі Триби під Полтавою була організована колонія, яка пізніше отримала ім’я В. Г. Короленка. Володимир Галактіонович вважав, що діти мають не лише отримувати їжу і дах над головою, але й займатися суспільно корисною працею. Тому вихованці колонії навчалися сільськогосподарському труду, випускали власний журнал.

Ліга порятунку дітей продовжувала працювати і після смерті свого засновника, була дуже помітною до 1925 року. Потім поступово почала згортати роботу, а в 1928 році організація припинила своє існування. Утім, її діяльність може бути прикладом тієї істинно доброї справи, яка, за словами Короленка, «явилась из проблесков любви и человечности, так нужных среди криков междоусобиц, среди пожаров и выстрелов, среди исступленности и вражды, затопивших из края в край великую страну, переживающую страшный кризис».

Ганна КОЗЕЛЬСЬКА, «Полтавщина»