Голодомор на Полтавщині у 1932-33 роках

Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. Історики не можуть вказати точну кількість жертв, називаючи цифри від 5 до 10 мільйонів чоловік. Полтавщина була однією з областей яка найбільше постраждала від голоду.

Актовий запис про смерть Шокала Пилипа Давидовича, мешканця Дейманівської сільської ради. 4 травня 1933 року. (Збільшити)

Радянська влада у 1932 році почала проводити конфіскацію зерна у колгоспів та у селян, та у серпні цього ж року було прийнято, так званий, «Закон про п’ять колосків». Тепер за будь-яке розкрадання колгоспного майна призначалось покарання у вигляді смертної кари з конфіскацією майна, іноді смертну кару заміняли на ув’язнення без права на амністію.

Протокол допиту мешканця с. Тарновщина Полтавського району Козака Ф. А., звинуваченого у крадіжці кукурудзи. (частина 1, частина 2)

Протест Полтавського міського прокурора у справі за звинуваченням Козака Ф. А. на занадто м’який вирок. 28 березня 1933 р. (Збільшити)

У Полтавському архіві збереглися документи про судові слідства та допити людей які були звинувачені у цих «злочинах». Так у протоколі допиту мешканця с. Тарновщина Полтавського району, 28 січня 1933 року, Федора Козака, зазначено, що він виніс з колгоспу 2 мішечки попсованої кукурудзи загальною вагою приблизно 12 кілограмів. Суд приговорив його до ув’язнення терміном на 2 роки й 8 місяців. Проте 28 березня цього ж року Полтавський міський прокурор висуває протест проти такого м’якого вироку, що був даний колишньому куркулю. Й такий випадок з більш суровими вироками були не поодинокі.

У книжці «Біль та пам’ять» за упорядкування Віталія Андріяка та Івана Сердюченка, жителька села Лазірки Ганна Безгубенко згадує, що під час голоду їли мерзлу картоплю (біля села був кагат мерзлої картоплі), а на весні — листя з вишні, паслін, калачики. Сковороду мазали солідолом й смажили потеруху.

Картки на продовольство, талони на купівлю товарів. 1933 р. (Збільшити)

Самозобов’язання колгоспника Місяка К. М., звинуваченого в агітації проти здачі посівматеріалу. 19 лютого 1933 р. (Збільшити)

Багато людей намагалися виїхати в області, які не зачепив голод, та більш-менш хороші речі виміняти на мізерну кількість борошна. Дехто намагався влаштуватися на роботу в містах, щоб отримувати пайок за картками. Проте за наказом радянської влади голодуючим заборонялося покидати місця проживання.

Багато населених пунктів потрапляли до так званих «чорних дощок». Це статус села який надавався тим населеним пунктам, які чинили опір політиці радянської влади. Такі населені пункти війська брали у блокаду. На Полтавщині статусу «чорних дощок» набули: м. Кобеляки, та декілька населених пунктів в Глобинському, Решетилівському та Чутівськрму районах.

Актовий запис про смерть Міщенка Василя Дмитровича, мешканця Луговиківської сільської ради. 25 травня 1933 року. (Збільшити)

Публікація в газеті «Більшовик Полтавщини» «Посадити розкрадників на лаву підсудних». 28 липня 1933 р. (Збільшити)

Піонерки проводять читку газету польовому стані колгоспу ім. Шевченка Сенчанського району. 1933 рік

У актах про смерть причинною, найчастіше, вказують виснаження організму, голод дуже рідко. Померлих часто не ховали, бо не було кому, або ховали у братських могилах. На Полтавщині як і в інших областях процвітав канібалізм. Очевидиця Ніна Міщенко згадувала, що дядько хотів її з’їсти6 він стежив за нею зі скирти соломи, але злякався подорожніх людей. В нього було 7 дітей, й щоб їх нагодувати, той чоловік ловив маленьких діточок й варив їх. Від голоду люди робились божевільними. Батьки їли своїх дітей, діти й дорослі їли котів, собак, дохлятину, солому. Людей напівживими звозили підводою до ями в яку скидали мертвих. Радянська влада намагалася приховати трагедію.

Документи та фотографії надані Державним архівом Полтавської області.

Георгій ВОЛОШИН, «Полтавщина»