Юрій Бублик вивчав проблеми сільської медицини

Медицина — болюча тема для сільських жителів. Це підтвердили на сходці-зустрічі з новообраним народним депутатом по 145-му виборчому округу Юрієм Бубликом, що відбулася 15 листопада, мешканці села Милорадове Котелевського району. Вони, зокрема, нарікали на те, що після «оптимізації» їхня дільнична лікарня отримала статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини й відповідно — ліквідацію стаціонарних ліжко-місць. Тепер тут лише денний стаціонар і поліклініка.

Тільки-но Юрій Бублик переступив поріг амбулаторії, як медперсонал почав вибачатися (та хіба ж вони в тому винні!) за благеньке тепло в приміщенні: такі «куці» ліміти на газ.

Розповіли, що радіус обслуговування пацієнтів — 20 кілометрів, а «Жигулям», які дала в оренду агрофірма «Маяк» (донедавна її очолювала нинішній голова Котелевської РДА Тетяна Корост), вже 20 років. І хоч машина після капітального ремонту, трапляється, що й по кілька разів ламається, доки доїдеш у віддалене село. Нерідко буває, що загрузає у дорожній багнюці й тоді доводиться просити допомоги. У штаті амбулаторії немає водія, тож головному лікарю Руслану Забіяці доводиться бути й за шофера, й за автослюсара.

Нині опалюється лише одне крило великої будівлі, інші приміщення теж не використовуються.

Юрій Бублик оглянув колишній лікарняний комплекс.

— Мені сумно споглядати запустіння й аскетичну скромність, а точніше, убогість медичного закладу у ХХІ столітті, — сказав народний депутат, — у той час, коли практична медицина досягла надзвичайно високого рівня, але фактично пересічні громадяни не мають доступу до медичного обслуговування. Це при тому, що за останніми даними українці є найбільш нездоровою нацією на європейському континенті.

Головний лікар Котелевської центральної районної лікарні Віктор Міщенко вважає, що Руслану Забіяці не варто нарікати, а краще подивитися на розвинені європейські країни, ту ж Польщу, де сімейний лікар, виїжджаючи на виклики, сам керує автомобілем.

Віктор Васильович, на мою думку, вибрав не зовсім вдале порівняння. Бо село польське й українське — як у тій народній приказці: схожа, як свиня на коня, тільки шерсть не така. Адже навіть у польській глибинці дороги такі, що не розхлюпаєш склянку води на капоті, та й автомобілі у тамтешніх сімейних лікарів найсучасніші, а не «убиті» «Жигулі».

На відміну від України у Польщі частина доходів сільгоспвиробників спрямовується на розвиток сільських територій. А це і розвиток сільської інфраструктури (дороги, комунікації, спортивні споруди, школи, дитсадки і т.д.), екологічні технології утилізації відходів, відновлення природних ресурсів, збереження культурної спадщини та національних традицій. Одно слово, зовсім не так, як у нас. Адже досить часто у агрофірми-інвестора, що отримує на орендованих у селян земельних паях багатомільйонні прибутки, не випросиш коштів на ремонт дитсадка, ФАПу, сільської дороги чи інших нагальних потреб сільської громади, а кошти від соціальної угоди між сільгоспвиробником і сільрадою просто символічні.

З іншого боку польська держава дотує сільгоспвиробників, як це прийнято у цивілізованому світі. Щороку польський аграрій отримує за кожен гектар сільгоспугідь 503 злотих (1 злотий — 2,5 грн.) Крім того існує чимало секторних програм, які фінансуються з бюджету Євросоюзу чи Польщі й від розміру цієї підтримки у непідготовлених паморочиться у голові. Приміром, Фонду розвитку сільських територій за останні роки було виділено 13,2 млрд. євро. На секторну операційну програму за шість останніх років надійшло 5,42 млрд. євро; на плановий розвиток сільських територій протягом останніх трьох років (320 тисяч бенефеціантів-отримувачів) — 2,79 млрд. євро. І таких програм десятки!

Пам’ятаєте, у радянські часи було гасло: «Зітремо межі між селом і містом!» Стирали-стирали, та так і не стерли, а вигляд занепаду й зубожіння багатьох колись вельми пристойних, а нині вимираючих сіл навіває сум і депресію. Наші ж найближчі західні сусіди «без зайвих слів, гучної фрази» зуміли зробити так, що сільське населення Польщі весь час зростає, туди переселяється жити все більше городян, бо у польських селах — міський рівень комфорту й одночасно — всі принади життя серед природи. Але це, так би мовити, ліричний відступ...

Головний лікар Котелевської ЦРЛ Вікор Міщенко пообіцяв, що з 1 січня 2013 року у штатному розписі Милорадівської амбулаторії буде передбачена ставка водія. Й попросив сприяння народного депутата Юрія Бублика у забезпеченні її санітарним транспортом.

Людмила КУЧЕРЕНКО для «Полтавщини»