Урожаї апельсинів збирають на Полтавщині

Власівська загальноосвітня школа I-II ступенів, в якій навчається лише 51 учень, незвичайна, як для села. Перш за все, через те, що вражає звичайною на перший погляд теплицею, в якій ростуть зовсім непритаманні для нашого краю рослини. На 40 квадратних метрах буяють апельсинові дерева, інжир, величезні кали, прекрасні петунії, вічнозелений кущ олеандру, лимон, мандарин, цикламени, гибіскус... І це далеко не увесь екзотичний перелік.

Цикламени

Доглядає за цим тропічним садом учитель біології Василь Лютик.

— Перші саджанці в мене з’явилися 25 років тому, — розповідає Василь Михайлович. — Спочатку інжир та апельсини вирощували в класі у звичайних вазонах для квітів. Потім, коли в середині 90-х років збудували нове приміщення для школи, а разом з ним і теплицю, ми «переїхали» до неї.

За словами вчителя, головне призначення зимового саду — обслуговувати уроки біології. Загалом історія власівського зимового саду розпочалася з інжиру.

— Привіз рослину з Ялти та подарував нам мій колишній учень Сашко Шульженко. А минулого року за інжиром вже доглядав його син. Зараз — студент одного із київських вишів, — розповідає Василь Лютик. — Плоди інжиру дуже смачні та корисні для здоров’я людини. Загалом дерево має страшенну жагу до життя. У нашій теплиці в діаметрі воно досягло 20 сантиметрів. А ще має розлогі гілки, тому час від часу його доводиться обрізати.

У природі інжир — велике дерево. За величиною його можна порівняти із звичною для наших країв тополею. В Україні інжир — звичайний «мешканець» садів південного берегу Криму. Дерево швидко росте та любить теплий і вологий клімат.

Росте в теплиці й вічнозелений кущ олеандру родом із Середземномор’я. У квітні він зацвітає прекрасними, великими повними рожевими суцвіттями.

Доглядає за цим тропічним садом учитель біології Василь Лютик

Але, звичайно, найбільшу увагу в зимовому саду привертають апельсинові дерева.

— Марокканським апельсинам ( їх у теплиці 3), вже 20 років. Вирощені вони з насінини. Апельсин дуже полюбляє світло. Тому, якщо ви вирішили виростити його в себе вдома, обов’язково поставте вазон на найсвітліше місце в будинку, — радить біолог.

Загалом, у природі це середньої висоти дерево з розлогою кроною. Цікавий апельсин тим, що одночасно може і плодоносити і цвісти. Цвіте красивими білими квітами. Вони настільки запашні, що запах поширюється через шпарини теплиці і бджоли сюди летять роєм. А спочатку діти запилювали кожну квіточку ватою, хоча це й забарна справа.

Урожай, який дає африканський «гість», вражає. Так, позаминулого року Василь Михайлович разом зі своїми гуртківцями зібрав майже 6 відер апельсинів! У 2009 році — 5. Цьогоріч їх значно менше. За словами вчителя, дерево відпочиває. Та й зима була холодною. Плодоносять помаранчі в лютому — березні. Варто зазначити, що доморощені апельсини хоч і менші за заморські, зате значно смачніші і ароматніші, а головне — вирощені без пестицидів.

Цьогорічна зима була суворою до зимового саду. Особливо небезпечно було тоді, коли люті морози поєднувалися із сильними вітрами. Наприклад, у зимовому саду росли банани, які потрапили сюди із теплиці відомого українського вченого-селекціонера Анатолія Патія.

— Він нам розповів, як правильно за ними доглядати. Спочатку банани дуже добре росли. Вже мали з’явитися бутони, але, на жаль, вони пропали. Адже це теплолюбна тропічна рослина. Їй постійно потрібно підтримувати температурний режим 16-18 градусів. А восени теплицю майже місяць не опалювали. Отож, результат невтішний. Пересаджувати їх не можна було, тому що вони готувалися до цвітіння. Дуже шкода було рослину, діти кілька днів плакали, — бідкається Василь Михайлович.

Подивитися на екзотичну красу, яка буяє зеленню серед зими, часто приходять відпочивальники санаторію, що знаходиться неподалік села. Зазвичай, вони вражені вже з порогу. А тому під час екскурсії, яку їм проводить Василь Михайлович, фотографуються, висловлюють своє захоплення. Опісля ж просять пагінці рослин для того, щоб посадити вдома. Відтак пагінець від тепличного інжиру «поїхав» до Магадану. А загалом рослини з теплиці розповсюдилися по всіх куточках України.

Проте доводилося та й доводиться Василю Лютику долати численні труднощі. Так, теплиця має проблеми з остекленням. Скло на ній подекуди вже потріскалося, де-не-де має цілі дірки. Рятувався Василь Михайлович та його учні, що входять до гуртка, який доглядає за зимовим садом, тим, що зсередини утеплили приміщення плівкою.

— А районний відділ освіти вам не допомагає вирішити ці проблеми? — запитую у Василя Михайловича.

— Ми вдячні їм уже за те, що опалюють теплицю. Слава Богу, що районна влада відмовилися від наміру від’єднати приміщення від опалення. Кілька років тому хотіли таке зробити. Тоді на захист зимового саду піднявся не тільки я, а й мої вихованці. Ми аргументували свої дії тим, що теплицю для нас збудувала держава й гроші на опалення ідуть з державного бюджету. Представників влади нам вдалося переконати після того, як вони побували в саду. Ми їм показали наші матеріали, роботи, написані про сад, які оцінили не тільки в Полтавській області, а й на рівні Києва. Так, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України нагородило нас грамотою за екологічну роботу. І вони змилостивились. Адже не пройнятися цим можуть тільки люди з черствою душею. Зараз влада нам допомагає. Тобто, взаємопротиріччя переросли у взаємодопомогу.

На жаль, час летить невпинно, і тому зараз я поспішаю зробити якомога більше, передати свій досвід та знання наступникам. Адже для такого саду потрібен не простий відробітчанин встановленого законом часу, а людина, яка справді переймалася б цим. Адже зимовий сад — це моє дітище, це те, без чого я не уявляю свого життя, — підкреслив учитель.

Ольга ГНАТЕНКО для «Полтавщини»