Розлади сну: причини та лікування

Третину життя людина проводить у сні. Повноцінний сон визначає загальний рівень здоров’я і якість життя. Порушення сну закономірно призводить до їх значного зниження. Ще істотніше воно відображається на здоров’ї хворої людини. За даними ВООЗ, близько половини населення Землі має ризик виникнення розладів сну.

Порушення сну мають істотні наслідки: падіння загального рівня здоров’я, зниження імунологічного гомеостазу, психічні та емоційні розлади, мігрень, зниження продуктивності праці.

Що таке власне сон?

Сон — це фізіологічний стан, що виникає переважно в темний час доби і характеризується гальмуванням активної взаємодії з навколишнім середовищем. Зовні сон проявляється стереотипним положенням тіла, мінімальною руховою активністю, зниженням реакцій на стимули, оборотністю і характерними циклічними змінами мозкових функцій. Сон — процес циклічний. Кожен цикл складається з двох фаз: фази повільного і фази швидкого (парадоксального) сну.

Потреба у сні у різних осіб варіюється від 4-6 до 8-10 годин і більше. Цікаво, що вона встановлюється в ранньому підлітковому віці і далі, впродовж життя, майже не змінюється.

Розлади сну умовно класифікуються на гіпер- та інсомнії. Гіперсомнія — це денна сонливість, а інсомнія (неповний і неточний російський еквівалент — безсоння) — порушення власне сну.

Інсомнія буває гострою, періодичною і хронічною. Гостра (транзиторна) інсомнія пов’язана з гострими причинними чинниками, такими, як психічна травма, фізичний дистресс. При ній розлади сну продовжуються від двох ночей до декількох тижнів. При періодичній інсомнії сон порушується в певні життєві або сезонні цикли. Хронічна інсомнія має місце, коли розлади сну тривають більше місяця.

Найбільш частими причинами інсомнії є:

• порушення гігієни сну (пізній відхід до сну, раннє пробудження, недостатність сну, нерегулярний сон, неправильне харчування, гіподинамія);
• зміни у навколишньому середовищі (зміна часового поясу, змінна робота з порушенням циклічного ритму сну і неспання);
• психічні захворювання невротичного і психотичного рівня;
• органічна поразка структур мозку, що беруть участь в регуляції циклу сон-неспання (пухлини, запальні захворюваннята ін.);
• соматичні і нейроендокринні захворювання (артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність, серцева астма, обструктивні захворювання легенів, гіпертіреоз).

Діагностика будується на переліку клінічних ознак і варіантів інсомнії. Їх можна поділити на нічні та денні. До нічних ознак належать труднощі засипання, часті, ранні пробудження, відчуття втоми після сну, апное підчас сну (стан короткочасної зупинки дихання, часто у пацієнтів з артеріальною гіпертензією). Денними проявами інсомнії є втома, стомлюваність, дратів-ливість, зниження пам’яті, концентрації уваги, сонливість. Можливе поєднання ознак.

Загальними принципами лікування розладів сну є увага до гігієни сну і неспання, вирішення супутніх психічних проблем, усунення причини, що викликає безсоння, застосування снодійних препаратів для короткострокового лікування.

Першочерговим завданням у лікуванні інсомнії є усунення або ослаблення причин інсомнії, по можливості, без застосування сильнодіючих снодійних препаратів.

Поліпшенню сну сприяють психотерапевтичні заходи, які вимагають участі добре підготовленого фахівця. Ефективні також і фізичні методи лікування. Найбільш поширені гідропроцедури — індиферентні та теплі, хвойні ішалфейні ванни, тривалістю 20-30 хвилин. Із електропроцедур — електрофорез з бромідом калію або натрію, кальцій-гальванічний комір по Щербаку, електросон.

Групи препаратів, що призначаються при інсомнії:

• транквілізатори — короткочасне використання, їх седативний ефект може бути достатнім для нормалізації сну;
• бензодіазепінові транквілізатори-гипнотіки (наприклад, нітразепам);
• гіпнотики короткої дії при утрудненнях засипання (соннат);
• циклопірролонові і імідазопірідінові препарати — зопіклон та інші (курс не довше 2-х місяців);
• антидепресанти з седатівною дією (амитриптилин, азафен)
• барбітурати — короткочасне використання при неефективності інших снодійних препаратів (фенобарбітал);
• нейролептики.

Юрій КАЛЬЧЕНКО, лікар-психіатр