Кобеляки святкують 69 річницю визволення

Сьогодні, 25 вересня, у Кобеляках згадують про далеку Велику Вітчизняну війну та день визволення, що подарував життя. Сотні кобелячан полягли на полях, де проходили бої. Сотні дітей залишилися сиротами, а батьки не дочекалися повернення своїх дітей з фронту. Напевно немає жодної сім’ї в районі, яку б не зачепила ця жахлива війна.

Подорож історією

В ті вже далекі часи місто Кобеляки було селом (хоча й вважалося районним центром), де за останнім перед війною переписом населення, який пройшов в 1926 році, проживало 10984 жителя. Село жило своїм життям, але війна сколихнула село. Дієздатні чоловіки пішли на фронт, а жінки залишалися з дітьми вдома.

Окупація

З першого дня окупації німецька поліція почала пошук «непотрібних» (до цього списку входили євреї, комуністичне керівництво на місцях, люди з психічними розладами, інваліди, сексуальні меншини, Свідки Ієгови та цигани). За планом німецького командування ці особи та ті, хто їх «покривав» повинні були знищуватися в першу чергу. Знаходилися люди, які допомагали німцям та виказували «непотрібних». Найстрашнішим періодом окупації був період між 21 та 27 січня 1942 р. Саме в цей період фашисти почали катували мирних невинних громадян. Спочатку їх пограбували (забирали все, що могло бути цінним), тримали без їжі і тільки після цього розстрілювали). Було знищене все єврейське населення міста — 101 чоловік. Всі розстріляні (на різними оцінками від 200 до700 чоловік) поховані в урочищі «Пісок» (тепер це територія місцевого лісничества). Жахливий злочин скоїли лікарі Смирнов та Худут. Вони отруїли 25 дітей шляхом уприскування розчину рідкого морфію. Після 11 днів тяжким мук діти померли.

Визволення

Районний центр був окупований майже два роки. І ось настав 1943 рік.

Місто Кобеляки було звільнено 25 вересня 1943 року в ході полтавсько-кременчуцької наступальної операції частинами 93-ї стрілецької дивізії (генерал-майор Тихомиров Володимир Васильович) 35-гвардійського стрілецького корпусу (генерал-лейтенант Горячев Сергій Георгійович) 69-ї армії (генерал-лейтенант Крюченкин Василь Дмитрович ) Степного фронту (генерал армії Конєв Іван Степанович).

За офіційною інформацією: «на полі бою залишилося кілька сотень ворожих трупів. Відступаючий противник залишив багато зброї, в тому числі 4 справних танка, 2 самохідні гармати та 5 бронетранспортерів. Бійці підрозділу, яким командував тов. Юрков, вдалим маневром вибили противника з сильно укріпленого опорного пункту, знищивши при цьому 200 німецьких солдатів та офіцерів. Захоплено дві артилерійських батареї, кілька автомашин з боєприпасами та продовольством».

Бої за переправу

Найбільший плацдарм в Кобеляцькому районі знаходився біля села Переволочна (недалеко від теперішнього Світлогірська). В цьому місці форсувала Дніпро 7 гвардійська армія гвардії генерал-лейтенанта Шумилова Михайла Степановича (49-й стрілецький корпус: 15-я гвардійська та 213-я стрілецька дивізії та 129-й інженерно-саперний батальйон). Наприкінці місяця завдання було виконано. Але ж якою ціною?! Навічно в землі залишилося більше 2 тисяч чоловік. А скільки ж в Дніпрі ще залишилося лежати...

Летять роки. Вже давно не чути вибухів та пострілів. Станом на 1 серпня 1948 року в Кобеляцькому районі числилося 73 братських та 214 індивідуальних могил, в яких поховано 777 воїнів (42 офіцера, 659 рядових, 8 партизанів та 88 — невідомі). Але це точно не остаточна цифра. Досі знаходять рештки невідомих солдат, які відали своє життя за нас з вами. Як це не парадоксально може звучали, але мені здається, що невідомих воїнів знаходити будуть ще дуже і дуже довго. Як мінімум ще 50-100 років...

Олег ДУБИНА для «Полтавщини»