Філософські аспекти співвідношення моралі і політики

У Відні 6-8 грудня 2002 року відбулася Міжнародна конференція «Мораль і політика». Україну тоді представляла народний депутат України Юлія Тимошенко. Свою доповідь на конференції вона назвала «П’ять кроків до моральності в політиці».

Сучасна міжнародна інтелектуальна еліта не вперше звертається до проблеми співвідношення моралі і політики. В тому ж 2002 році виходить з друку книга за редакцією відомого російського професора С.П.Капіци «Долаючи бар’єри: діалог між цивілізаціями». Ця праця стала відповіддю політичних і громадських діячів різних держав на статтю американського соціолога, історика і публіциста С.Хантингтона «Зіткнення цивілізацій», в якій автор обґрунтував неминучість у ХХІ ст. конфлікту між християнською та мусульманською цивілізаціями. На щастя і після подій 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, революцій в Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії, глобального конфлікту не сталося, але стан справ у світовому товаристві викликає небезпідставну тривогу.

Проблема співвідношення моралі і політики є однією з найскладніших в історії філософської і суспільно-політичної думки. Сенс полягає у тому, що залежно від конкретно—історичних умов ступінь збігу норм моралі і політичних принципів може бути різним. Мораль і політика є формами соціального життя, сама природа яких не завжди передбачає їх збіг. Якщо мораль орієнтована на гармонізацію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій, в тому числі, із застосуванням насильства. В європейській думці здавна протистоять одна одній (а в чомусь, можливо одна одну й доповнюють) дві принципові концепції такого співвідношення, авторами яких є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.) і визначний італійський політичний діяч, мислитель епохи Відродження Нікколо Макіавеллі (1469 — 1527).

Згідно з Арістотелем, етика і політика не тільки складають єдину галузь практичного знання, вони й внутрішньо являють собою деяку гармонічну єдність «філософії, що стосується людських справ» («Нікомахова етика»). Зовсім інший тип теоретичного осмислення політики і етики, що передбачає їх граничне розмежування, демонструє нам відомий трактат Н.Макіавеллі «Державець» (виданий 1532 р.). Типовим виразом позиції несумісності політики і моралі є крилатий вислів: «Мета виправдовує засоби». Ці слова приписують Наполеону Бонапарту, але висловлений ним принцип можна співвіднести з багатьма, у тому числі, і сучасними подіями суспільно-політичного життя.

Німецький філософ і мораліст Іммануїл Кант суворо заборонив підходити до принципів моралі з точки зору корисності, так само і перетворювати людину на засіб для будь-яких цілей. Кант започатковує історичний тип автономної моралі, простої і суворої, котра знати не хоче жодних політичних хитрощів і мудрувань.

Реальний досвід нових і новітніх часів підтвердить різке розмежування політики і моралі. Але перебіг подій ХХ ст. викликав дедалі сильні прагнення до нового союзу етики та політики. Ідейна спадщина Арістотеля здобуває чергове «нове дихання». Позитивні сподівання нинішньої епохи виявляються багато в чому співзвучними арістотелівському баченню політики як спілкування «вільних людей». ХХ ст. повністю виправдало прогнози Ніцше і залишається в нашій пам’яті, як одне з найжахливіших століть в історії людства. Чого варті дві світові війни з більш ніж 100 мільйонними жертвами. Щодо ХХІ ст., то прогнози глобального розвитку набагато песимістичніші, що власне підтверджується подіями 11 вересня в Нью-Йорку, терактами в Росії 2004 року (Дубровка, Беслан), революцій на Близькому Сході в 2012 році.

Розмірковуючи над тим, як зробити світовий порядок гуманнішим і моральним Ю.Тимошенко на Міжнародній конференції у Відні у 2002 році запропонувала п’ять першочергових кроків і один новий методологічний підхід.

Новий методологічний підхід припускає, що всі традиційні ідеології — комунізм, націоналізм, ринковий фундаменталізм тощо — засновані на певних крайнощах, і виконали свою функцію, подарувавши світові: демократію, основні права та свободи особистості, рівність усіх форм власності, соціальний захист. І тепер ці ідеології вже не породжують прогрес. Прийшов час визначення серединного «золотого шляху». Це вимагає нового методу — методу усвідомленої гармонії.

Він передбачає виявлення руйнівного конфлікту в надрах суспільства і його публічне виголошення, вироблення ефективної концепції та його врегулювання, закріплене правовими актами.

Юлія Тимошенко запропонувала п’ять кроків до моральності як основи світового порядку.

Перший крок — усунення суперечності між державною доцільністю і людською свободою. Держава як сучасний інститут працює не скільки «за», скільки «проти» принципів справедливості.

Другий крок — розмежування влади та капіталу. Потрібно припинити порядок, коли капітал формує свою владу, а влада конвертується у комерційний надприбуток.

Третій крок — відділення засобів масової інформації від влади та від капіталу.

Четвертий крок — відділення системи правосуддя від інших гілок влади і від капіталу, що став владою.

П’ятий і останній крок — виведення грошей як визначаючого фактора з невідповідних їм сфер обігу — духовної, політичної, особистісної тощо.

Новий світовий порядок повинен базуватися не на тому, який тип економіки, політичного ладу, господарювання, ринкових відносин він продукує, а на тому, який тип особистості він формує. Саме такий підхід відповідає арістотелівському розумінню співвідношення моралі і політики.

Підсумовуючи сказане, необхідно відмітити, що перемогти агресивну моральність, повну нездатність до будь-яких моральних зобов’язань, можна лише моральністю. І час для цієї роботи настав. Україна отримала величезні можливості зайняти достойне місце у світі, показати приклад нової філософії життя, філософії, яка ґрунтується на єдності моралі і політики, честі і гідності.

Дмитро ХРІСТОВ, магістр філософії,
кандидат у народні депутати України
по 144 виборчому округу