Чужа помилка на відстані подиху

 З-поміж зареєстрованих ВІЛ-інфікованих — близько третини інфіковані мікобактеріями туберкульозу. Одна хвороба прискорює розвиток іншої і, як наслідок, туберкульоз є причиною смертності серед хворих на СНІД майже у 100% випадків захворювань на асоційовану інфекцію. Зважаючи на поширеність мультирезистентного (стійкого до лікування) туберкульозу, майбутня перспектива виглядає не надто оптимістичною.

У центрі уваги опиняється суспільство і людина у суспільстві. Цікаво, що результати соціологічного дослідження, яке мало на меті виявити рівень знань та ставлення до туберкульозу в Україні, свідчать — 49% респондентів вважають ризики захворіти... незначними. А 15% українців взагалі переконані, що не захворіють на туберкульоз! Кожен четвертий громадянин, який взяв участь у дослідженні, схильний відтягувати візит до лікаря аж до явного вираження симптомів (будь-якого захворювання). Але такі результати свідчать не скільки про поверхневе ставлення до проблеми, скільки про бажання відсторонитися від неї. У такій площині формується основа ставлення до хворих на СНІД і туберкульоз у суспільстві.

У Полтаві вже понад 10 років існує обласна Благодійна Асоціація допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД людям «Світло надії». На сьогодні її діяльність охоплює різні групи людей з невлаштованим життям. Сюди звертаються не лише ВІЛ-інфіковані. І дуже важко переоцінити значення подібних громадських організацій, які готові розділяти соціальну відповідальність, допомагати людям з «груп ризику».

Заступник виконавчого директора Благодійної Асоціації, спеціаліст з пи-тань адвокації, Сергій Віталійович Жук, розповів кілька історій реальних людей, які свого часу звернулися до «Світла надії» (зі зрозумілих міркувань, прізвища і окремі подробиці особистого характеру не публікуються). Завдяки прагненню до змін з одного боку і готовності допомогти — з іншого, життєві шляхи цих людей осяяні значними позитивними перетвореннями.

Коли 37-річна Наталія П., ВІЛ-інфікована і хвора на туберкульоз, не-щодавно звільнилась з місць позбавлення волі, вона звернулась до Асоціації із проханням супроводу у програмі амбулаторного лікування туберкульозу в підт-римуючій фазі. З клієнткою була підписана відповідна угода та розроблено план соціального супроводу на три місяці. Після оцінювання її знань щодо перебігу захворювання на туберкульоз у поєднанні з ВІЛ-інфекцією, виявилось, що жінка практично не має знань про супутні захворювання, зок-рема про туберкульоз! Тому цю прогалину ліквідовували, шляхом консультацій про всі аспекти захворювання на туберкульоз у поєднані з ВІЛ-інфекцією. 

Під час соціального супроводу Наталія потребувала лікування опортуніс-тичних захворювань. Їй була надана гуманітарна допомога у вигляді ліків і мо-жливість приймати протитуберкульозні ліки у зручному для неї місці. Таким чином було забезпечено процес контрольованого лікування. Як результат спільних зусиль — ВІЛ-інфікована успішно вилікувала туберкульоз! Життя цієї жінки змінилося у кращий бік.

Соціальні працівники сприяли збору та поданню документів до МСЕК. Наталії присвоїли ІІІ групу інвалідності. Нині вона отримує фінансову допо-могу від держави, проходить високоактивну антиретровірусну терапію, яка дозволяє ВІЛ-інфікованим вести нормальний спосіб життя. Після успішного лікування туберкульозу, у Наталії остаточно сформувалися навики нормаль-ного життя з ВІЛ-інфекцією. Озброєна знаннями та інформацією куди і до кого звертатись за допомогою, вона має намір допомагати іншим людям. І вже втілює своє прагнення у життя — Наталія почала відвідувати з релігійною громадою місця позбавлення волі, і щиро ділитися набутим досвідом з іншими людьми, які живуть з ВІЛ.

40-річний Сергій К. звернувся до Асоціації після виявлення у нього ВІЛ-інфекції. Після проходження комп’ютерної томографії у нього було виявлено і туберкульоз. Його взяли до соціального супроводу для контрольованого ліку-вання туберкульозу. Як і у попередньому випадку, був складений план, згідно з яким проводились подальші заходи медико-соціальної адаптації. Соціальний працівник консультував клієнта про захворювання на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію. Лікар-фтизіатр керував процесом лікування і роз’яснював усі пов’язані з ним аспекти. І цей пацієнт теж успішно вилікував туберкульоз.

Сергію також присвоєно ІІІ групу інвалідності, і нині він проходить активну антиретровірусну терапію.

Андрій Н., 39 років, не є ВІЛ-інфікованим. Його шлях до асоціального становища почався банально і «просто» — з вживання наркотиків. Незабаром він опинився у місцях позбавлення волі і «підчепив» туберкульоз легенів. Родичі від нього відвернулись, житло — втратив. Виправна колонія № 69 і туберкульозна лікарня стали для Андрія «рідними». І життя було позбавленим будь-якого змісту. 

Соціальним працівникам, які пам’ятають першу зустріч з ним у мину-лому році, здавалось, що цьому... старенькому дідусю вже неможливо нічим допомогти. Андрій мав вигляд людського кістяка, обтягнутого блідо-жовтою з сіро-земельним відтінком шкірою. Він дивився на навколишній світ з повною апатією до всього, що відбувається навколо.

Ще будучи ув’язненим, Андрій став клієнтом програми медико-соціального супроводу хворих на туберкульоз. Соціальні працівники відвідува-ли його в колонії щотижня. Через деякий час, коли вони заходили на «зону», Андрій з нетерпінням чекав на них, ділився новинами, задавав питання. Періодично йому надавалася гуманітарна допомога, харчові пайки, засоби особистої гігієни, пізнавальна література і найголовніше — особисте, відверте спілкування. У погляді цієї людини з’явилася надія, на те, що він комусь не-байдужий.

Через деякий час його достроково звільнили з колонії за станом здоров’я. Соціальний працівник «Світла надії» зустрів Андрія у день звільнення і супроводив до Полтавського обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру, де він продовжив своє лікування. Йому ампутували частину легені. Загалом Андрій провів у диспансері 9 місяців. Спільно з фахівцями Асоціації клієнт пройшов тернистий шлях до присвоєння ІІ групи інвалідності.

У той час, як клієнт перебував у протитуберкульозному диспансері, фахівці Асоціації допомогли йому відновити документи (паспорт, ідентифі-каційний код, свідоцтво про народження) і знайшли його родичів. Останні почали провідувати Андрія у лікарні. Через деякий час, після закінчення лікування, він відновив соціальні зв’язки і у даний час проживає з родиною.

Зовсім поруч із нами живуть люди, які з різних причин потрапили на один шлях — шлях самознищення. На жаль, непомітно для себе стаючи на такий шлях, мало хто усвідомлює, що наражає на небезпеку інших. Але голов-не, що в декого прокинулася жага зійти з цього шляху і зустрілися люди, які допомогли їм з нього зійти.

«Нас троє — я, ти і хвороба. Якщо ти будеш зі мною, ми вдвох подужаємо хворобу. Якщо ж ти будеш на боці хвороби, то мені одному з вами двома не впоратись» — так писав сирійський церковний діяч і письменник Абу-ль-Фарадж дев’ять століть назад, але висловлювання не втратило актуальності. Якщо б кожен з нас, незалежно від соціального статусу, був належно соціально відповідальним і небайдужим, епідемії соціально небезпечних хвороб не набували б таких масштабів, які, на жаль, зараз констатуються. Але будів-ництво навколо себе мурів байдужості до чужих помилок і потреб теж не вирішує проблем. Принаймні кожен з нас взмозі робити все можливе, щоб убезпечити себе і не нівечити власноруч своє життя і здоров’я. І добре, що існують ті люди, які можуть подбати про тих, хто зробив чимало помилок у своєму житті. Адже помилка однієї людини може бути на відстані лише одного подиху.

Ольга ЦВІГУНЕНКО, власний кореспондент «Медичної газети Полтавщини»