На Сорочинському ярмарку-2012 українці не можуть купити вишиванки

Не всім відвідувачам цьогорічного Сорочинського ярмарку стали до вподоби нинішні ціни на різноманітний крам.

— Я ось, якщо можна так сказати, чистий українець, і не можу купити вишиванку за 500-600 гривень. Хочу, бо не маю, але не можу, — бідкався «Полтавщині» мешканець Шишацького району Борис.

Борис

Дійсно, національний колорит цікавив більше гостей з-за кордону. Наприклад, гість із Росії Геннадій разом зі своїм сином купляли вишиванки, дерев’яний посуд, свистульки тощо. Геннадій каже, що грошей взяв вдосталь, тому навіть не торгується:

— А я не знаю, дорого це чи дешево. Мені кажуть ціну, я плачу.

Для гостей пропонують свої послуги не тільки продавці, а й мешканці Великих Сорочинців. В залежності від відстані до ярмарку заночувати можна від 50 до 200 грн. Хоча деякі говорили, що натрапляли на VIP-варіант в 600 грн. До речі, паркування нині коштує 20 грн. за день.

Чому ж ціни «кусаються»? Хоча один із торговців, художник Михайло Онацько каже, що, в принципі, нормально. Він торгує своїми картинами написаними у стилі «наївного мистецтва» на тему українських народних обрядів, говорить, що купують добре:

— Якщо подивитися на роботи різних знаних художників, то видно, що у школах та академіях їх навчали одному і тому ж. Я ж малюю у досить рідкому стилі. За заявку заплатив 1500 грн., за метр плачу 200 грн, у мене 2 метри.

Художник Михайло Онацько

А ось опішнянська бабця із «свистульками» сидить на своєму півметрі безкоштовно:

— Свищева сказала, щоб я торгувала без оренди. Та й за що платити, я ж багато місця не займаю.

Цигани торгували солодкими «півниками», як, напевно, і 100 років тому. Також були і циганські поні для катання.

Що стосується «фаст-фуду», то неабияким попитом користувалися грузинська та узбецька кухні. Хоча далеко не всі купляли 200 грамів «плову ферганського» за 20 грн. Реабілітована шаурма по 20 грн. також розходилася «на ура». Втім, як і хачапурі із грузинської печі.

Із сервісних послуг можна додати кабінки зі стаціонарними телефонними апаратами, туалети (платний по 3 грн.), медпункт, чергування пожежних, міліції, радіорубка для оголошень. Найбільш колоритним місцем ярмарки, як і раніше, було містечко майстрів. Співає, танцює, випиває і добре закусює виставка районів Полтавщини. Було на ярмарку і своє імпровізоване «талант-шоу», де аматори, але не без таланту, розважали публіку своїм співом.

А ось на рядях з одягом та взуттям вмить зникає весь колорит — ти попадаєш на типовий базар із нехитрим принципом «товар-гроші».

Із загального винесеного враження від відвідин найвідомішого ярмарку Полтавщини можна констатувати, що милий и провінційний колорит, дійсно, розрахований здебільшого на іноземців чи для приїжджих здалеку. Із року в рік на ярмарку мало що змінюється, як і ця безліч фальшивих Гоголів, які фотографуються за гроші.

Тут можна погодитися із Прем’єром Миколою Азаровим, який висловився за модернізацію та осучаснення суті ярмарку. Колорит колоритом, але час не стоїть на місці, тому потрібно орієнтуватися на досвід європейських ярмарків.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»