Наслідки рейдерського захоплення у Полтаві нікого не цікавлять

Вже не перший рік гуляє вітер колишніми цехами ВАТ «Видавництво «Полтава», яке входило в структуру профільного міністерства. Хоча в електронних каталогах й досі існує профілізація підприємства — «видавництво  газет, книг, журналів, буклетів, бланків, ділової канцелярії. Поліграфічні послуги усіх видів».

З приводу причин фактичної загибелі підприємства та можливих перспектив його відновлення «Полтавщина» говорила з екс-головою правління ВАТ «Видавництво «Полтава» Володимиром Микійчуком.

— Володимире Пилиповичу, в принципі, підприємство належало державі. Як так сталося, що воно перестало бути потрібним?

— В принципі, воно і зараз державне. 100% акцій на майно підприємства було у міністерства, які воно потім з невідомих причин передало в управління ДАК «Укрвидавполіграфія». В останньому розцінили, що ДАК — це приватна структура. Тому розпочалося знищення поліграфічної галузі в усіх регіонах України. А процес серйозний, бо, наприклад, у нас працювало 120 чоловік, а видавництво відраховувало 1,5 млн. грн. податків на рік.

— Навіщо ДАКу було знищувати виробництво?

— Думаю, що їх цікавили тільки швидкі гроші, які одразу можна покласти собі в кишеню. Це був 2008 рік, тому їх найдужче цікавила нерухомість.

— На той момент ви були, як і зараз, депутатом обласної ради. Тоді — від «Нашої України». Президент — ваш однопартієць, голова Полтавської ОДА із, скажімо так, союзної партії...

— Звичайно, як би влада: і обласна, і міська встали би на захист підприємства, то рейдерського захоплення не відбулося б. А так вони змовчали, значить високі були ставки, не пішли проти киян.

— А чому ви вважаєте, що це рейдерське захоплення?

— А як ще назвати це? Я приїхав із відпустки, а у мене в кабінеті сидять 5 чоловік. На той момент вже не було печатки і статуту, які у мене забрали у Києві обманним шляхом. Колективу сказали, що я буцімто написав заяву про те, що не можу виконувати свої обов’язки у зв’язку із хворобою. Фактично мене випхали. Суд поновив мої права і, в принципі, я хоч і зараз можу повернутися, але ж там нікого не залишилося, виробництва немає — все обладнання вивезли в Харків. Та й після суду на мене вчинили розбійницький напад, тому більше не хочу. Рейдерські захоплення у цій країні нікого не цікавлять.

— До теми нападу ще повернемося. Все-таки цікавить, хоч хтось відреагував на фактичне знищення державного підприємства? До речі, що у приміщенні на Котляревського, 38/40 зараз?

— Склади, техмайстерня, адміністративний поверх та кафе надаються в оренду. Висять київські номери для бажаючих зняти офіс. А з приводу боротьби, то я писав і Президенту, і Генпрокурору, і Голові Верховної Ради... І фракція наша тоді написала звернення. Відповів тільки Кармазін, голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю. Написав, що це свавілля, що потрібно розібратися... Та на тому і скінчилося. Хоча спасибі йому, він єдиний, хто відповів хоч щось. У мене стос цієї писанини, це нікому не потрібно.

— А колектив, він не відстоював свої права?

— Колективу тоді розповідали, що Микійчук «зажрался», що він «царьок», що «ви ще не бачили справжньої поліграфії», що вони тут усе зроблять. Дехто піддався. А потім нове керівництво поставило такі вимоги до наших традиційних замовників, що ті відмовилися самі. Пішли від нас кременчуцькі газети, полтавські... А немає виробництва, немає і зарплати. Хто звільнився сам, кого «ушлі», кінець один — 120 чоловік опинилися на вулиці. Залишилися тільки бухгалтер та охоронці. А тепер іноді до мене підходять працівники і кажуть, що давайте щось робити, писати. Я відповів, що робити щось вже пізно, тоді потрібно було відстоювати, як це зробили у Сімферополі. Там робітники не допустили рейдерського захоплення.

— Хтось відповів за напад на вас?

— Відповів, але якийсь, вибачте, бомж, якого мені показали у міліції. Сказали, що це він напав. А нападало троє. Нічого не забрали. Склалося у мене враження, що міліції потрібно було закрити справу і не морочити собі голову. Нині, коли в державі існує така система, ніякої правди знайти не можна, тому я вже охолов.

До слова нагадаємо, що восени 2011 року парламент не підтримав ініціативу Міністерства освіти та Держкомтелерадіо. Депутати не підтримали тоді урядовий проект Закону про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації (р. н.8723), яким передбачається виставити на приватизацію сотні стратегічно важливих підприємств. Серед того переліку було і видавництво «Полтава».

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»