Людина-термос із Зінькова ходить ночувати в ліс

Мешканці Зінькова вважають місцевого жителя 48-річного Сергія Гончара диваком. Три-чотири рази в рік незалежно від пори року він ходить на кілька днів у ліс. Харчів із собою не бере, а ночує на хвойних гілках біля вогнища. Без палатки, матрацу і спальника. І так уже 20 років поспіль.

Він як термос — ніколи не мерзне і завжди зберігає сталу температуру тіла.

— На роботі навіть узимку в футболці ходжу. Мені не холодно. Чому так — не знаю, — говорить чоловік. — Ніколи не загартовувався. У лікарів не провірявся. Скільки себе пам’ятаю — ні разу не хворів: не було ні запалення легень, ні кашлю, ні насморку. Навіть до стоматолога ніколи не звертався. Щоправда, проходжу медогляди для роботи. Кажуть, що повністю здоровий. У моїй сім’ї всі були без якихось надможливостей організму. Тільки я один холоду не боюся.

Каже, в спеку йому не так комфортно, як у морози. У Зінькові ходять легенди, що він мало не голий ходить — усе йому спекотно.

— На люди завжди одягаюся, як і всі. Щоб зайвих питань ні в кого не виникало й адекватно сприймали, — сміється Сергій Михайлович. — Знайомі до мого хобі ходити в ліс уже нормально ставляться. Раніше по різному було: казали, що дурень, і біля скроні пальцем крутили... А зараз звикли. Навіть просилися зі сміху піти зі мною, але так ніхто й не пішов. Бояться.

Востаннє чоловік ходив ночувати в ліс наприкінці березня. Тоді вночі були заморозки. Із собою як завжди взяв тільки рюкзак, воду, ніж і сірники.

— Відчуваю, що мені потрібно йти в ліс — збираюся і йду. Відпочивати від людей. Кілька днів нікого не бачу. Красота! Заходжу в глибину лісу. Милуюся природою. Думаю про життя. А вертаюся — всі люди такі рідні здаються. Особливо подобається в лісі восени. Тоді там багато їжі — ягоди, гриби. Ще люблю зиму, коли снігу по коліна й сильні морози. Найнижча температура, за якої ночував у лісі, була до мінус 15 градусів. Зовсім не змерз. Був одягнений у камуфляжну куртку. Шубу не одягав. Температура повітря для мене не має різниці.

Харчується Сергій Гончар у лісі ягодами, грибами, корінцями та «всім, що шевелиться»:

— Ловив жаб, вужів, їжаків. Смажив їх на вогні і їв. Найсмачніші і найкалорійніші вужі. Їхнє м’ясо схоже на куряче.

Чоловік останні 16 років працює експедитором у місцевому санаторії «Сосновий бір» — займається доставкою продуктів. Живе сам у однокімнатній квартирі із собакою-двірнягою Каштанкою. Не одружувався, дітей не має.

— Не моржую і холодною водою не обливаюся. Але спорт для мене — обов’язково, — каже Сергій Гончар. — Щовечора пробігаю п’ять кілометрів, роблю вправи з гантелями, на віджимання. Усе життя хочу переїхати жити в ліс. Аби лиш там хата була та й роботу треба знайти. Проте так ніколи й не наважився знайти собі таке місце.

Андрій ТІТОВ, «Полтавщина»