Злий жарт як подарунок долі, або Як пенсіонерка п’ять тисяч доларів знайшла

Коли Галина Миколаївна (ім’я змінено) проходила по вулиці Незалежності повз Кооперативний університет, її обігнав молодий хлопець. Жінка приділила його особі рівно стільки ж уваги, як і будь-якому іншому перехожому — просто подивилась у слід і продовжувала думати про щось своє. Однак, коли незнайомець вже був метрів за десять попереду, із його барсетки випав якийсь невеликий згорток. Пенсіонерка навіть не стала чекати, поки підійде до загубленої речі, а відразу крикнула у слід чоловікові, що той щось загубив. Хоча Галина Миколаївна кричала достатньо голосно, і молодик просто не міг її не почути, він продовжував іти вперед, наче був глухий. Ще кілька разів безуспішно окликнувши незнайомця, жінка підійшла до згортку. Те, що вона побачила, просто шокувало — у прозорому целофані лежала ціла купа стодоларових купюр.

При вигляді такого багатства, в голові Галини Миколаївни, як, мабуть, і в більшості з нас у подібному випадку, промайнула думка: «Промовчу, заберу собі. Це ж величезні гроші. Я за все життя такої кількості й у руках не тримала». І справді, все життя жінки, протягом якого вона, як і тисячі інших українських жінок, чесно і не покладаючи рук працювала, не принесло їй на схилі років не те що багатства, а навіть достатку та впевненості у завтрашньому дні. Навпаки, без кількох років семидесятирічна пенсіонерка, щоб хоч якось зводити кінці з кінцями, була змушена підпрацьовувати медсестрою в одній з лікарень міста. А ще ж є діти й онуки, яким у наш час також живеться не краще, і яким час від часу також потрібна її допомога. З огляду на все це, долари, які зараз лежали у Галини Миколаївни під ногами, можна було б сприйняти як подарунок долі, який вона і справді заслужила за своє життя. Такі думки протягом якихось секунд промайнули в голові жінки. Однак, вона відкинула їх і вже набрала повітря в легені, щоб в черговий раз і ще голосніше окрикнути незнайомця.

У цей час чиясь рука легко опустилась на її плече. Це змусило її випустити повітря з грудей і поглянути назад. Там стояв чоловік років сорока. Дивлячись просто в очі Галині Миколаївні, він почав переконувати її майже у тому ж самому, про що якусь секунду назад вона й сама себе намагалась переконати в думках, і з чим рішуче не погодилась.

— Жіночко, це ж гроші, які Вам набагато більш потрібні, ніж тому молодику, який їх загубив, — спокійно й переконливо сказав чоловік. — Він молодий, заробив зараз, а може й вкрав, заробить і ще. Для молодих сьогодні це не гроші, а для нас з вами це велика сума. Давайте не будемо нікого кликати.

З цими словами він підняв згорток та запропонував Галині Миколаївні відійти за ялинки, які знаходились неподалік. По дорозі познайомились — чоловіка звали Василем. Як тільки вони зайшли за щільну завісу дерев, де не взявся молодик, який загубив гроші. Василю, у руках якого був згорток з грішми, потрібно було його десь заховати і він кинув його в пакет жінки. Підійшовши, незнайомець розгубленим голосом повідомив, що він загубив п’ять тисяч доларів і запитав, чи вони їх не знаходили. Новий знайомий Галини Миколаївни швидко відповів, що нічого вони не бачили і щоб той не заважав йому спілкуватись зі своєю тещею (саме в такому статусі він представив свою співрозмовницю). Однак, молодик не відстав, а почав просити, щоб Василь показав йому дорогу до центрального ринку, оскільки він не місцевий і не знає, як туди пройти. Чоловік погодився допомогти, сказавши, щоб той почекав трохи, поки він закінчить важливу розмову з тещею.

— Коли молодий хлопець відійшов метрів на двадцять від нас, — говорить Галина Миколаївна, — Василь сказав, щоб я його з грішми чекала тут. Коли він повернеться — поділимо долари, але для впевненості, що я не втечу, щоб віддала йому золоті сережки. Спочатку я завагалась, але все ж зробила так, як він сказав. Подивившись на мої золоті прикраси, він заявив, що цього мало, тож я віддала йому ще й 100 гривень, які лежали в кишені. Я розуміла, що це лише дріб’язок порівняно з тою сумою грошей, які залишались у мене.

Коли чоловіки пішли, думки в голові жінки почали рухатись у зовсім іншому напрямку. Вона почала думати, що занадто все якось неправдоподібно і вирішила подивитись на гроші. Відійшовши у парк та присівши на лавочку, Галина Миколаївна вийняла з пакету згорток. Діставши долари із кулька та уважно роздивившись, вона зрозуміла, що це саме той безкоштовний «сир», який буває лише в мишоловці. Неозброєним оком було видно, що там лежали грубо підроблені стодоларові купюри. Більше того, їх було не п’ятдесят, а лише тридцять дві. Жінка відразу зателефонувала своїй доньці, а та порадила швидше йти додому.

На жаль, у міліцію Галина Миколаївна звернулась не одразу, а через екілька днів і це значно ускладнить пошуки шахраїв.

— Ми переконані, — зазначає начальник Київського райвідділу міліції Ігор Рудь, — що шахраї, залишивши жінку з фальшивими доларами, нікуди не пішли, а спостерігали за нею із-за якогось укриття. Саме так вони діють у подібних випадках. Отримавши сережки та гроші, в даному випадку вони, більше всього, розраховували на більший «заробіток». Якби пенсіонерка не виявила фальшиві гроші і дочекалась повернення чоловіка, то він би почав вимагати від неї повернення вісімнадцяти стодоларових купюр, яких не вистачало в пакункові до п’яти тисяч. Знаючи можливості подібних злочинців щодо різноманітного залякування та тиску та простих людей, можна передбачити, що він з легкістю міг видурити із жінки і ці гроші. Так що, бажання пенсіонерки поповнити свій бюджет за чужий рахунок закінчилось для неї ще й не так погано.

Зараз Київським райвідділом міліції за фактом шахрайства порушена кримінальна справа, проводяться слідчо-оперативні заходи щодо розшуку злочинців.