Семен Рябошапко — солдат Перемоги (продовження)

За сміливі дії при форсуванні річки Грон з важкою бойовою технікою і проявлену військову майстерність під час Будапештської операції Семена Рябошапку 23 січня 1945 року нагородили медаллю «За відвагу». А 14 лютого 1945 року наказом Верховного Головнокомандуючого СРСР за визволення Будапешта від німецько-фашистських загарбників уже гвардії сержанту оголошено подяку. При підготовці до форсування річки Тиса, підрозділ в якому воював Рябошапка, щоб обманути німців та приспати їхню пильність, проводив по сім-вісім разів різну імітацію. Форсування цієї швидкої і дуже холодної річки було важким, з численними людськими втратами. Ті, хто залишався живим, з великим натхненням гнали ворога з насильно загарбаних земель та жадали найшвидшої перемоги над ним. Те, що Рябошапка «везучий», підтверджують такі випадки. Неподалік угорського села Барт в одному з будинків вночі він спав зі своїм товаришем. Німці прицільним пострілом з гармати влучили в будівлю і вщент рознесли її, а бійці якимось дивом залишились живі і неушкоджені, тільки присипані будівельними уламками. Майже аналогічний випадок стався і на території Чехословаччини, куди проліг бойовий шлях гвардії сержанта Рябошапка. В цю країну він входив з боями двічі. Спочатку з Угорщини, а потім з Австрії. Такі маневри мали місце на фронті в залежності від обставин і ситуації. В Австрії прийшлося знову воювати в гірській лісистій місцевості, де небезпека чатувала на кожному кроці, тому що австрійці симпатизували німцям і відверто підтримували їх. Заключний місяць війни провів на чехословацькій землі в районі міста Теніц, де вперше в житті попробував відоме місцеве пиво. Велику Перемогу Радянського Союзу в Великій Вітчизняній війні зустрів в столиці Чехословаччини місті Прага за звільнення якого нагороджений медаллю.

Через деякий час військова частина почала передислокацію в СРСР по території Чехословаччини, Угорщини і рідний радянський кордон перетнула 1 січня 1946.

Мирні військові будні

Після передислокації військової частини в місто Глухів Сумської області Семен Рябошапко служив на посадах старшини роти та завідуючого складом артилерійського озброєння. В 1949 році за наполяганням генерал-майора Колєснікова поїхав в Київське військове училище зв’язку на однорічні офіцерські курси, після яких йому присвоєно військове звання «лейтенант». Два роки служив на посаді командира взводу в Київському військовому окрузі і Групі Радянських військ в Німеччині. А в кінці 1952 року поступив в військову інженерну академію зв’язку ім. Будьонного в місті Ленінград на факультет радіорелейного зв’язку. Тут молодий офіцер збагатився теоретичним знаннями, які суттєво доповнили його фронтовий і життєвий досвід. Після закінчення академії інженер-капітан Рябошапко працював на інженерній роботі — начальником випробувальної станції на базі зв’язку. Де здобув досвід роботи експлуатації та ремонту військової техніки зв’язку.

Командування Приволжського військового округу побачило талант, уміння та старання молодого офіцера і призначило його викладачем в Ульяновське військове училище зв’язку. Тут йому присвоєно чергові військові звання — майор, а потім підполковник та призначено на посаду — старший викладач. За роки викладацької роботи він досконало вивчив електротехніку, радіотехніку, радіорелейний зв’язок, яким і навчав майбутніх офіцерів.

Лейтенант Рябошапко С. М.
(фото 1950 року)

В 1966 році на новостворені центральні курси офіцерів — зв’язківців були потрібні досвідчені викладачі і за наказом Генерального штабу Збройних сил СРСР Рябошапко був переведений в Полтаву. Тут він спочатку працював старшим викладачем, а потім начальником циклу. А в 1974 році його призначили начальником кафедри Полтавського вищого військового командного училища зв’язку та присвоїли чергове військове звання — полковник. Протягом чергових чотирьох років служби фронтовик з завзяттям «кував» офіцерські кадри для Збройних сил. За всі роки служби Семен Миколайович Рябошапко був нагороджений багатьма орденами і медалями, серед них: «За відвагу» , «За мужність», «За бойові заслуги, «За звільнення Праги», «Орден Вітчизняної війни 2 ступеня», «Почесний радист СРСР» , йому оголошено декілька сотень подяк, вручено величезну кількість грамот і цінних подарунків. Всі свої відзнаки він дбайливо зберігає в домашньому архіві.

Звільнився з армії в 1978 році і через декілька місяців пішов працювати старшим інженером науково—дослідного інституту «Емальхіммаш». І тут ще чотирнадцять років творчої праці на користь держави.

Після звільнення з армії Семен Миколайович усі послідуючі роки приймає активну участь у військово-патріотичній, ветеранській роботі. Є членом Всеукраїнської громадської організації «Товариство українських офіцерів», займається громадською діяльністю, хоча і має поважний вік.

Від автора

Постійно берегти пам’ять про визволителів рідної землі, які в роки Великої Вітчизняної війни з честю пройшли жорсткі випробування, не здалися, не зрадили і залишили у спадок новим поколінням частинку тієї сили, що допомагала їм вистояти у страшній борні, відбудувати країну, налагодити мирне життя — наш святий обов’язок.

Анатолій КРИВИЙ для «Полтавщини»