Розмір тексту

Семен Рябошапко — солдат Перемоги

До Великої Перемоги у кожного воїна свій важкий шлях зі зброєю а руках, свої тисячі пройдених кілометрів, своє «везіння»

Все більше часу відділяє нас від дня завершення Великої Вітчизняної війни, проте невмирущим залишається подвиг мільйонів солдатів, які ціною власного життя, проявляючи небачений героїзм, мужність та відвагу, змогли на лише захистити свою рідну землю, а й урятувати народи світу від нацистського рабства.

Полковник-інженер Рябошапко Семен МиколайовичРябошапко Семен Миколайович

Семен Миколайович Рябошапко вважає себе «везучою» людиною, бо за вісімдесят сім років життя йому щастило. В три роки корова підняла його на роги і кинула в провалля — спасли рідні — і вижив. В п’ять років коняка вдарила копитом так, що слід підкови було видно на грудях до вісімнадцяти років, і тоді спасли односельці, знову вижив. Телиця збила з ніг і товкла рогами його тіло об землю. Знову врятували люди — вижив. В страшенний голодомор — вижив. Під кулями втік від рабського поневолення. Прийшов з війни живим, хоча багато разів його життя висіло на волосинці — це також частка везіння, розмірковує він.

Окупація, підпілля, партизанський загін

В 1941 році Семен закінчив 9 класів Новоархангельської середньої школи, Кіровоградської області. Почалась війна. Юнак прагнув піти на фронт, але не встиг пройти призовну кампанію. У серпні цього ж року фашисти окупували рідне селище. Хлопець, якому ще не виповнилось і сімнадцяти років, працював у колгоспі, який німці не розігнали. Робота молотобійцем, а потім і ковалем подобалась йому тим, що тут інколи можна було відлучитись в особистих справах. Спочатку окупації Семен вийшов на зв’язки з місцевими підпільниками, які прийняли його до своїх лав. Його напарник, коваль Матвій Орделян, був людиною патріотичною і «прикривав» юнака коли той відлучався. Кожної ночі Семен виконував доручення місцевих підпільників — забирав листівки зі схованок, таємно слухав по приймачу повідомлення з фронту, нотував їх, а рукописи передавав підпільникам. Антифашистська підпільна організація, членом якої він був з 1942 року допомагала радянським воїнам, що потрапили в оточення, одягом, харчами, показували шлях, яким можна було пробратись до фронту. Йти до партизанів, які діяли в районі, йому забороняли керівники підпілля, бо вважали що юнак потрібен більше для дій в селищі. Але восени 1942 року німці почали забирати молодь на примусові роботи до Німеччини. Його разом з іншими односельцями повезли до райцентру Голованівськ, де загнали в приміщення школи, де вже було дуже багато молоді, що очікувала подальшої пересилки. Але вночі Семен і ще четверо його друзів тихо відірвали з вікон дошки, якими вони були забиті, вилізли у двір і побігли в бік греблі. Хотіли дістатись залізничного мосту, але нарвались на його варту і були обстріляні. На щастя все обійшлось без жертв. Втікачі почали розшукувати партизанів. Через деякий час двоє хлопців відділилися від групи і пішли самі. А Семен з двома хлопцями добралися в сусіднє село до його брата. Встановили зв’язок з підпільниками і через них Семен Рябошапко, Петро Курта, Павло Томак потрапили до партизанського загону ім. Чапаєва, яким командував учасник радянсько—фінської війни (1939 — 1940 років) кавалер ордена Леніна, колишній другий секретар Новоархангельського райкому партії Юхим Фрединський. В тилу ворога партизани постійно займалися підривною, каральною і розвідницькою роботою. В одному з розвідницьких походів в нерівному бою загинули Петро Курта і Павло Томак. Уже після війни в рідному селищі їм і іншим партизанам встановили обеліск. В березні 1944 року під час визволення Новоархангельського району від німецько—фашистських загарбників партизанський загін з’єднався з військами Червоної Армії. Частина партизан була зарахована в діючу армію і погнала ворога з української землі. А доволі молодий Рябошапко був залишений в рідному селищі для відродження його господарства і колгоспу. Основне завдання тодішньої місцевої влади було забезпечення фронту продуктами харчування та відновлення життєдіяльності краю. Місцевими органами влади він був призначений на посаду заступника голови селищної ради. Але через два місяці пішов до військового комісара і попросився до військового училища, але той сказав, що наразі набору немає і запропонував піти до армії за призивом. Так Семен потрапив до складу 2-го Українського фронту в 190 —й запасний стрілецький полк на посаду мінометника.

Брати Рябошапки: Сидять (з ліва на право) - Юхим, Григорій. Стоять (з ліва на право)- Михайло, Семен, Федір. Четверо з п'яти воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, а саме : Юхим, Михайло, Семен, Федір і всі повернулися живими. А Григорій не воював бо мав важку хворобу (фото  1967 року).Брати Рябошапки: Сидять (з ліва на право) — Юхим, Григорій. Стоять (з ліва на право) — Михайло, Семен, Федір. Всі, крім Григорія воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни і всі повернулися живими. А Григорій не воював бо мав важку хворобу. Фото 1967 року.

Визволення рідної землі та сусідніх європейських країн

Потрапивши до лав Червоної Армії Семен Миколайович Рябошапко став продовжувати славні бойові традиції свого роду. Бо його дід — Яків Рябошапко учасник війни Росії з Турцією, за відвагу нагороджений солдатським Георгієвським хрестом і медаллю. Батько — Микола Рябошапко воював під час Першої Світової війни, був учасником Брусилівського прориву. На різних фронтах з перших днів війни, тоді вже, воювали його рідні брати — Юхим, Михайло і Федір.

Бойовий шлях юного червоноармійця розпочався з міста Кодима Одеської області. А рідною зброєю на всі дні війни став 82 — мм батальйонний міномет, який обслуговували семеро бійців на двох конях із возом. Через деякий час Семен Миколайович став навідником. Фронтова дорога з рідної землі пролягла через Бессарабію до румунського кордону. Важким і запеклими були бої під час Ясо—Кишинівської операції, де війська 2—го Українського фронту після тривалої підготовки прорвали сильні прикордонні укріплення та нанесли головний удар з району Ясс в загальному напрямку на Васлуй, Фелчіу, Бакео, Плоєшті та додатковий удар вздовж річки Сірет, яку потім червоноармієць форсував з допомогою підручних плавзасобів. В підсумку цих боїв була повністю розгромлена група армій «Південна Україна» (Г. Фріснер ), ліквідовані 22 німецькі дивізії та розгромлені майже всі румунські дивізії, які знаходились на фронті в складі вермахту. Це призвело до краху німецької оборони на південному крилі радянсько—німецького фронту, змінило всі військово—політичні обставини на Балканах. А деякі румунські частини перейшли на бік Червоної Армії. В цих боях Рябошапко набув досвіду ведення бою в незнайомій місцевості і в різній ситуації, отримав перше найсерйозніше військове хрещення з форсуванням річки Сірет. За форсування Дунаю 24 вересня 1944 року рядовий Рябошапко отримав подяку від Верховного Головнокомандуючого СРСР. В жовтні 1944 року його призначають командиром мінометного розрахунку і присвоюють перше командирське звання — молодший сержант. Через румунську територію, здолавши гори Карпати з важкими боями і чисельними втратами частина перейшла в Угорщину. Ось тут і розпочались не тільки важкі, а й пекельні бої. Великі скупчення німців, їхнє сильне озброєння, не давали можливості швидкому просуванню радянських військ. Кожен кілометр угорської території прийшлось проходити з боями і незапланованими втратами. Спочатку військова частина рухалась в бік Чехословаччини і майже досягла її кордону, але за наказом ставки ВГК 81—а стрілецька дивізія була повернута вправо та зробила безперервний 120—ти кілометровий піший марш в район столиці Угорщини міста Будапешт. І без відпочинку вступила в бій з противником, перед цим в лютневі холоди вплав форсувала не дуже глибоку, ( десь 180 сантиметрів глибини ) річку Грон. Тільки-но форсували річку, як на них у наступ пішли німці, які оточували Будапешт в першому навколишньому кільці. Мокрі, холодні, голодні, змарнілі радянські бійці відбивали атаки оскаженілого ворога на цьому і інших напрямках. В коротких проміжках між боями солдати біля гарячих стволів гармат, мінометів і автоматів сушили свою амуніцію, в першу чергу онучі і натільну білизну. Біля Будапешту військова частина в якій воював Рябошапко протягом семи діб вела безперервні бої. Бувалі воїни казали, що на цьому плацдармі пройшло повторення бою, що проходив під Курськом, бо воюючі сторони задіяли усі види зброї і військової техніки, в тому числі і авіацію. Були наступи, відбиття контрударів противника, був і відступ. Але врешті-решт радянські війська завершили ліквідацію 188 — тисячного угрупування німецько—фашистських військ і звільнили Будапешт. В цих боях мінометний розрахунок молодшого сержанта Рябошапко діяв дуже ефективно і прицільним вогнем знищив не одну сотню німців.

Далі буде...

Анатолій КРИВИЙ для «Полтавщини»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему