У Полтаві пам’ять загиблих ліквідаторів на ЧАЕС вшанували квітами та розмовами

Сьогодні біля пам’ятника ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції відбувся мітинг-реквієм. Захід організовано з нагоди 26 річниці страшної трагедії в Чорнобилі.

До слова запросили губернатора Полтавщини Олександра Удовіченка, голову Полтавської обласної ради Івана Момота, мера Полтави Олександра Мамая та голову Полтавської обласної організації «Союз Чорнобиль України» Віктора Шкурпелу. Виступи спікерів полтавці слухали з уважністю, у чому можна пересвідчитися, поглянувши на фото. Одні з цікавістю визирали з вікон Української медико-стоматологічної академії, інші — стояли з задумливими обличчями біля пам’ятника. Були й ті, хто під час слова говорив по мобільному або з товаришами. Розмови, явно, були далекі від трагічних подій у Чорнобилі. Проте це особиста справа кожного.

За словами Олександра Удовіченка, більше 300 полтавських пожежних брали участь у ліквідації пожеж у Чорнобилі, 7 тисяч військових запасу та строкових солдат Полтавщини виконували різного роду роботи на місці аварії, більше 500 осіб забезпечували життєдіяльність ліквідаторів, працюючи на господарських роботах. Опісля — загиблих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вшанували мовчанням. Під час гімну України ліквідаторам віддали честь салютуванням — пролунало вісім пострілів.

Любов Павлівна — одна з тих, для кого сьогоднішній день — один з найтрагічніших. Щороку 26 квітня вона приходить до пам’ятника вшанувати пам’ять свого сина і тих, хто загинув від чорнобильської радіації. Річ у тому, що 26 квітня 1986 року її син — Павло Єщенко — працював на Чорнобильській АЕС електрозварником. Тоді йому було 28 років. До слова, середній вік односельчан родини Єщенків, які проживали у Прип’яті, 26 років. Після того, як відбувся вибух, родина переселилася до Полтави (Любов Павлівна) й Чернігова (Павло з дружиною). Жінці довелося повернутися до мертвої зони, так як вона була директором школи і мала забрати трудові книжки своїх працівників — про те, що місцеві мешканці виїжджають з Чорнобиля назавжди, останні дізналися тільки потім. Таким чином, Любов Павлівна провела в радіоактивній зоні ще 12 днів. Проте зарахували їй тільки три. Та жінку це не бентежить. Їй боляче за долю сина.

— Павло помер у 2007 році, — розповіла вона. — Коли це сталося, він виглядав жахливо: чоловіку 49 років, а враження — ніби старий дідуган... До того ж, коли ми переїжджали, Павлу дали статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС тільки ІІ категорії. Я довго шукала документи, які б підтвердили суму його заробітної плати, отримуваної в Чорнобилі. Знайшла їх аж в архіві Києва. Через деякий час Павлу дали першу категорію. Але заслужену пенсію він отримав тільки 5 місяців. Потім — помер.

Після покладання квітів усі розійшлися — і представники влади, і студенти... Залишилася сидіти на лаві тільки Любов Павлівна з фотографією сина. Поряд — кілька чорнобильців. Один з них повернувся з похорону товариша. Померлий чорнобилець прожив на цьому світі 55 років.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»