Полтавські ломбарди гидують «Тамагочі» і цікавляться золотими коронками

Жити, виживаючи

Наскільки часто мешканці Полтави закладають своє майно? За словами працівників цих закладів, які, до слова, видалися не надто говіркими, полтавці здають свої речі не часто, але клієнтів у них вистачає. Хто вони? Найчіткіше на це запитання відповів Роман, який працює у ломбарді вже давно. За його словами, приходять по гроші люди різного віку. Найчастіше — це не алкоголіки або наркомани, як може здатися, а здебільшого — малозабезпечені полтавці, ті, кому треба дожити до зарплатні, стипендії чи пенсії. Ще окрема категорія клієнтів ломбардів — торгівці, які закладають речі, аби заплатити за товар чи орендоване місце.

— Менталітет полтавських людей відрізняється від менталітету західної частини Донбасу, — ділиться Роман з «Полтавщиною». — Жителі, наприклад, шахтарського містечка, де я жив і працював у ломбарді, звикли жити на широку ногу. Зарплатню вони отримують стабільно, тому знають: якщо сьогодні закладатимуть якусь річ, через тиждень отримають гроші і викуплять її. Ці люди люблять погуляти, тому якщо якусь річ їм хочеться придбати, то вони зроблять це саме зараз, не чекаючи заробітної плати. Навіть якщо вона через кілька днів. У Полтаві ж, наскільки я помітив, більшість людей приходить закладати речі через безвихідь.

Золото та мобільні у фаворі

Як розповіли працівники ломбардів, найчастіше полтавці здають золоті прикраси — каблучки, сережки, ланцюжки та браслети. Один грам золота в Полтаві коштує від 240 до 270 гривень за 583 пробу. Термін, на який закладають річ, також різний — від 3 днів до місяця. Щоденний відсоток — від 0,71% до 0,75%. Розповсюдженими предметами до ломбарду є і мобільні телефони. За словами працівників закладів, найчастіше за них (б/у) можна виручити не більше третини справжньої вартості. За ноутбук — те саме. Здати в ломбард можна і квартиру та автомобіль. Наводимо приклад оцінки вартості автомобіля ВАЗ (модель 21104). Якщо об’єм двигуна — 1,6 л, рік випуску автомобіля — 2008 рік, пробіг — 37 тис.км, то оціночна вартість буде 54 000 гривень.

Ми також спробували закласти у ломбард певні речі. Проте фарфоровий сервіз у нас не прийняли. Не прийняли ні крісло, ні письмовий стіл, ні телевізор «Електрон» (погоджувались тільки на сучасні моделі). Картина полтавської художниці «ломбардівцям» також не до смаку. Туристичне спорядження, спальник, лижні черевики та окуляри брати не захотіли. Шубу з кролика та самовар оцінювати вони також не взялися. Останній запропонували здати антикварам, якщо ті знайдуть у ньому щось цінне. Повертаючись до теми техніки, ми запитали, чи приймуть до ломбарду, наприклад, «Тамагочі» чи електричну зубну щітку. Говорять, «Тамагочі» — пережиток давнини, а речі особистої гігієни «ломбардівці» не приймають. Таким чином, перші наші відчайдушні спроби закласти будь-який мотлох (ну, хоча б щось!) зійшли нанівець.

Проте зацікавилися працівники ломбардів нашими будівельними інструментами. За шурупуверти, болгарки тощо (в залежності від виробника та стану інструменту) можна отримати від 1 до 100 гривень, інколи — більше. За рибальське приладдя нам пропонували від 10 до 50 гривень (для порівняння нова легка вудка близько 4 метрів без котушки коштує близько 150-200 гривень). Ноутбук у ломбарді оцінюють від 200 до 2500 гривень. Мобільний телефон Samsung Е700 — від 50 гривень (знову тки в залежності від стану і.т.п.). До того ж ми намагалися закласти наручний годинник Esprit. Для того, аби його оцінити, річ потрібно принести до ломбарду. Там годинники беруть за 10-1000 гривень, особливо дорогі можна закласти і за 2000, і за 3000 гривень.

Зацікавило «ломбардівців» і наше столове срібло, але тільки клеймоване. За 1 грам дають 2,80 грн. До того ж ми запитали, чи можна здати до ломбарду «золоті зуби». На це нам відповіли: «Приймаються коронки. 1 грам коштує — 318 гривень».

Щодо ексклюзиву у ломбардах

Спілкуючись з працівниками ломбардів, ми запитали і про те, які найбільш ексклюзивні чи неочікувані речі полтавці здають до ломбардів. Більшість на це питання не відповідали. Говорять, інформація конфіденційна. Але двоє «ломбардівців» з нами таки поспілкувалися. За їх словами, нещодавно полтавці заклали Миколаївську монетку 1895 року, золотий годинник та електричний відбійний молоток. Раритетом є і золото з Сирії, Турції та Єгипту 750 проби. За 1 грам такого золота можна отримати до 500 гривень.

Найчастіше закладені речі викупляють назад. Про це говорять усі працівники ломбардів. Роман же зазначає, що в його практиці тих, хто повертається за закладеним, — 50%.

— Усе залежить від того, наскільки дорога для людини річ, яку вона намагається здати в ломбард, — пояснює він. — Якщо це каблучка від минулого шлюбу, це одне. Але пенсіонери, наприклад, часто приносять коштовності, — наприклад, каблучки. Люди похилого віку намагаються докласти максимум зусиль, аби повернути їх назад. Бо ця річ мила серцю і дорога як пам’ять. (До речі, за словами ще однієї працівниці ломбарду, на днях пенсіонери особливо активно почали закладати золоті прикраси. Пояснюють це тим, що хочуть поставити пам’ятник своїй другій половині до Поминального понеділка. — Авт.) Зі студентами по-іншому. Як пояснити, де пропав ланцюжок чи перстень? Загубив. Такі молоді люди за закладеним можуть не повернутися. Але якщо хлопця чи дівчину виховували у жорстких умовах, і він/вона знає, що за загублену коштовну річ отримає по голові, то намагається зробити усе, аби річ знову до нього/неї повернулася.

Якщо людина не встигає викупити річ, золото, наприклад, переплавляють чи віддають ювелірам. Інші речі або ж залишаються у власності ломбарду, або перепродаються. Деякі ломбарди йдуть назустріч клієнтам: якщо ті сплачують необхідну суму, дорогу серцю річ можуть повернути і з Києва, якщо вона ще є. «Ломбардівці» говорять: сцени жалю і розпачу по втраченим речам у Полтаві, коли немає грошей їх викупити, їм доводиться бачити не часто. Проте, буває, заспокоювати клієнтів у таких ситуаціях — необхідність, але для усіх «ломбардівців» неприємна. Говорять, важко на це дивитися. Більшість працівників ломбардів віддають у таких випадках перевагу розмовам з засмученими клієнтами і поясненням за допомогою телефону.

— Усе залежить від політики ломбарду, — розповів Роман. — Якщо заклад працює на те, щоб заробляти гроші, то йому усе одно: хто і що закладатиме, і як усе відбуватиметься потім. Пенсіонерів я намагаюсь заохочувати до того, аби вони не здавали до ломбарду речі, дорогі серцю. Бо потім не всі їх можуть викупити. Говорю, що вийде дочекатися пенсії, що життя не закінчується тощо, а втратити пам’ять про померлих коханих людей буде важче. І вони часто дослухаються до моєї думки. Стосовно інших категорій людей... Кожен має право вибору. Але альтернатива ломбарду завжди є. Це як для когось і ломбард — альтернатива роботі чи друзям, які можуть дати навзаєм.

У публікації ми здебільшого говорили про тих, хто закладає речі. Про тих, хто їх потім купує, напишемо у наступних публікаціях.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»