Запитайте себе: а чи давно ви звертали увагу на історичні місця вашого краю?

Запрошуємо вас у подорож по архітектурним пам’яткам Полтави.

Будівля Дворянського та Селянського банку

Адреса: м. Полтава, вул. Жовтнева, 39.

Розпочинаємо подорож по вулиці Жовтневій — центральній вулиці Полтави.

В наслідок проведення аграрної реформи періоду столипінської Росії в губернських центрах з’ являються банківські установи, що регулювали попит та пропозицію на землю. В межах Полтавської губернії такою установою стає Дворянський та Селянський банк, зведений протягом 1906-1909 років полтавським інженером С. Носовим за проектом київського архітектора О. Кобелєва. Двоповерхова будівля з декоративної червоної цегли містить елементи давньоруської (московської) архітектури і відповідає загальному спрямуванню стилю модерн початку XX століття. В оздобленні фасадної частини будівлі застосовані мозаїчні панно, різнокольорові керамічні вставки. Головний вхід прикрашає двоскатне стрілчате крильце, в нішах якого розміщені статуї птиці-фенікс — давньосхідні символи відродження. З 1937 року будівлю займає обласне відділення Комітету державної безпеки (КДБ), 1991 — регіональне відділення Служби безпеки України (СБУ).

Нині будівля відноситься до рідкісних зразків архітектури російського модерну та є пам’ яткою архітектури національного значення.

Далі рухаємося Жовтневою до Корпусного парку. Перехід займе три хвилини. Там оглядаємо архітектурний ансамбль Круглої площі.

Архітектурний ансамбль Круглої площі

Адреса: м. Полтава, Кругла площа.

Серед найпривабливіших туристсько-екскурсійних об’єктів міста є архітектурний ансамбль полтавської Круглої площі. Відправним моментом у задумі розбудови площі стає березень 1802 року — час, коли Полтава проголошена центром однойменної губернії. Новий губернський статус вимагав і нового центру міста. Колишній історичний — Красна площа, — за браком простору не міг розмістити усі необхідні адміністративні установи губернської Полтави. Талановитий випускник московської архітектурної школи Михайло Амвросимов пропонує полтавському генерал-губернатору О. Куракіну розмістити адмінбудівлі по колу західніше історичного центру на новій площі, де згідно переказам полтавці зустрічали царя Петра І після Полтавської битви.

Формування архітектурного ансамблю триває впродовж 1805-1840 років коштом відомого мецената Семена Кочубея. Будівничій площі М. Амвросимов за основу майбутніх будівель бере так звані «зразкові» проекти відомого петербурзького архітектора Андріана Захарова. Протягом зазначеного часу були зведені: будівля Малоросійського поштамту, 1809 рік (нині — Мала Академія мистецтв ім. Р. Кириченко), будівля Дворянського зібрання, 1810 рік (нині — кінотеатр ім. І. Котляревського), Губернські присутственні місця, 1811 рік (виконком Полтавської міської ради), будинок генерал-губернатора, 1811 рік (будівля профспілок), будівля цивільного губернатора, 1811 рік (управління по боротьбі з організованою злочинністю), будівля віце-губернатора, 1811 рік (житлова будівля), Повітові присутственні місця, 1811 рік (Поштамт), Петровський кадетський корпус, 1840 рік (колишнє вище зенітне ракетне училище ім. М. Ватутіна). Всього вісім будівель у стилі губернського класицизму початку XIX століття.

Домінанту площі — пам’ ятник Слави, — планували відкрити до сотої річниці Полтавської битви, тобто у 1809 році, проте будівельні роботи до вказаної дати не були завершені. Урочисте відкриття пам’ ятника відбулося 27 червня 1811 року. Кошти на його зведення надали імператор Олександр І та його родина, левова частка надійшла від населення внаслідок благодійницької підписки. До проектування пам’ ятника та його зведення причетний цілий авторський тандем зі складу провідних тогочасних архітекторів: Ж. Тома де Томон, М. Амвросимов, Ф. Щедрін, І. Мартос, Г. Угрюмов, Ф. Гордєєв, П. Якимов. Дворівневий п’єдестал пам’ ятника тримає підняту жерлом до неба гармату — чавунна колона тосканського ордеру, увінчана бронзовим з позолотою орлом. Символ перемоги військ Петра І звернутий в північно-західний бік — до Поля Полтавської битви. У дзьобі він тримає лавровий вінок — символ слави, у кігтях блискавки — символ скореної величі шведської зброї. Бронзові горельєфи гранітного кубу, на якому і тримається колона, відлиті у Санкт-Петербурзі, чавунна колона — з Луганська. В основу першого ярусу пам’ ятника вмонтовано 18 гармат. Загальна висота монументу складає 16,61 м, висота колони — 10,35 м, висота орла — 2,11 м, розмах його крил — близько 3 м.

Від пам’ ятника по сторонах світу прокладена восьми радіальна система розбивки вулиць, кожна із яких колись була спрямована у напрямку головних містобудівних домінант старої Полтави, переважно церков. В 40-х роках XIX століття тодішня Олександрівська площа вперше засаджена екзотичними деревами, завезеними із-за кордону — пірамідальними тополями. 1842 року згідно «височайшого повеління» Олександрівський сад передано Петровському кадетському корпусу, відтоді його нова назва — Корпусний парк (інколи — Корпусний сад). У 1880 році парк подаровано місту. Це був єдиний із трьох парків тодішньої Полтави загальнодоступний для всіх городян, позбавлений вхідної плати, в якому на вихідні грав духовий оркестр. За часів Української Народної Республіки (УНР) парк отримує назву Мазепиного гаю, з 20-х років — Жовтневий парк.

Продовжуємо рухаємося вулицею Жовтневою до Спаської церкви. Перехід займе 10 хвилин.

Спаська церква

Адреса: м. Полтава, вул. Жовтнева, 10.

Найстаріша церква Полтавської області колись була невеличким приділом Спасо-Преображенського храму, що знаходився на території Хрестовоздвиженського монастиря. У 1706 році його перенесли до полкової Полтави, в район адміністративної частини міста. За переказами, саме в Спаському храмі, де клятву вірності інтересам городян давали всі відомі полтавські полковники, 28 червня 1709 року пройшло урочисте Богослужіння за участю Петра І з нагоди отриманої перемоги під Полтавою. З часом дерев’ яна церква, зведена з дубових брусів, почала руйнуватись. Ветхий дах, стіни покриті мохом, посунутий притвор — в такому стані 1837 року застають храм цесаревич Олександр (в майбутньому російський імператор-реформатор Олександр II) та його наставник, відомий поет, громадянський діяч Василь Жуковський. З метою збереження церкви спадкоємець імператорського престолу стає ініціатором відкриття Всеросійської благодійної підписки, шляхом збору коштів на проведення ремонтно-реставраційних робіт. Окрім того, було поставлено завдання винайти такий спосіб збереження пам’ ятки, щоб донести її навіки.

Протягом декількох років було зібрано 25 тис. рублів сріблом. Проект збереження церкви здійснив архітектор Л. Тон у 1845 році, відтоді і понині над дерев’ яним храмом височіє її кам’ яна копія. Висота церкви — 13,5 м., довжина — 21 м. Поміж зовнішньою кам’ яною церквою та внутрішньою дерев’ яною) знаходиться простінок, який в залежності від частини храму завширшки сягає від п’ ятдесяти сантиметрів до метра. В середині XIX століття поновили іконостас, виконаний на початку XVIII століття.

На захід від церкви знаходилась двоярусна кам’ яна дзвіниця, зведена у 1847 році. В 30-ті роки XX століття, так само, як і кам’ яна огорожа навколо церкви, дзвіниця була розібрана. Відбудова останньої триває з 2005 року.

Далі продовжуємо подорож Жовтневою вулицею до Соборної площі, на якій розташована Біла альтанка. Пішки туди 5 хвилин.

Біла альтанка

Адреса: м. Полтава, Соборна площа.

В межах старої полтавської фортеці на місці Подільського бастіону до 200-річного ювілею Полтавської битви у 1909 році була зведена споруда, без якої нинішні полтавці не уявляють своє місто — Біла Альтанка. Споруда нагадує полтавцям, що саме тут на другий день після Полтавської битви відбулась зустріч ремісників міста з царем Петром І. Невипадковою є і форма Альтанки — підковоподібна. Згідно легенди, місцевий коваль на цій площі майстерно підкував царського коня, що втратив підкову під час Полтавського бою. Саме ця легенда обумовила зовнішній вид споруди — підкова зогнута своїми краями до Успенського Собору, розміщена на колонах доричного ордеру.

У роки Великої Вітчизняної війни німецько-фашистські загарбники розібрали Альтанку, влаштувавши на її місці зенітно-артилерійський пункт. У 1954 році ідею відновлення пам’ ятки втілює своїм проектом головний архітектор повоєнної Полтави Лев Вайнгорт. Підковоподібна колонада з восьми колон заввишки дев’ ять метрів відтворювала колишню Альтанку, з тією лише різницею, що нова отримала нову назву — Ротонда Дружби, — на честь «300-річного ювілею возз’єднання України з Росією».

На сьогодні серед більшості полтавців споруда згадується під своєю колишньою історичною назвою — Біла Альтанка, яка завершує полтавське плато Іванової Гори. Звідси відкривається чудовий краєвид па долину річки Ворскла та частину міста: полтавський Поділ, ворскляпську Леваду. Обабіч Альтанки чудово видно сусідні полтавські гірки — Монастирську з обрисами Хрестовоздвиженської обителі та Інститутську Гірку, названу так у першій чверті XIX століття, відтоді як був відкритий Інститут шляхетних панянок. На Подолі, на колишньому міському вигоні з початку 50-х років XIX століття проводилися велелюдні «кінні торги» славнозвісного Іллінського ярмарку, переведеного з Ромен до Полтави. Від місця проведення торжища площа отримала назву Кінноярмаркової (теперішня — Б. Хмельницького).

Поміж Івановою та Інститутською гірками, на дні Мазурівського яру протікала, беручі витоки з-під Миколаївської гірки, права притока Ворскли — річка-струмок Лтава. Під давньоруською назвою «Лтава», від однойменної річки-струмка, вперше згадується у писемному джерелі Полтава під 1174 роком. Поміж схилами Іванової та Монастирської гірок, на дні Задихального яру розмістились Кривохатки — район поселення монастирських селян середини XVII — кінця XVIII століть. З тих часів цей мікрорайон Полтави зберіг приватний характер забудови. Сюди, до Білої Альтанки, приходять зустріти перший свій дорослий світанок випускники полтавських шкіл, вищих навчальних закладів, а молодята за доброю традицією відкорковують бурхливе шампанське з нагоди нового подружнього життя. Добрими напутніми словами стають рядки з п’єси «Наталка-Полтавка» великого полтавця Івана Котляревського, які золотими літерами викарбувані на внутрішній стороні Альтанки: де злагода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона.

Перехід до храму Віри, Надії, Любові від Білої альтанки займе 15 хвилин.

Храм Віри, Надії, Любові

Адреса: м. Полтава, Першотравневий просп., 23.

Храм на честь великомучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії побудовано в 2002 році за ініціативою міської влади та жіночої релігійної громади Полтави. Автор проекту — заслужений художник України архітектор Анатолій Чернощьоков. Новозведений храм освятив єпископ Полтавський та Кременчуцький Філіп.

В середині храму земна оселя Ісуса Христа відділяє на всю висоту церкви різьблений іконостас, виконаний майстрами львівської фірми «Сяйво». Деякі ікони привезені з Почаївської Лаври. Настінний розпис на тему біблійних сюжетів виконали художники Петро Гуменюк, Віктор Трохимець-Мілютін, Василь Коркишко.

П’ ятибанний храм у стилі класицизму увінчує центральний, більш ніж п’ ятиметровий хрест. Декоративні бані-дзвони містять сім дзвонів. Всі вони відлиті на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Найпотужніший з них, вагою 271 кг, носить назву «Полтава».

Про інші цікаві маршрути для подорожей рідним краєм та Україною читайте на порталі проекту «Поділіться любов’ ю до України» компанії «Київстар» в розділі «Маршрути».

У подорож візьміть із собою смартфон Київстар Shine. Він оснащений камерою у 3,2 Мп, яка дозволяє роботи якісні фото та знімати відео місць подорожі. Смартфон має картку пам’ яті на 2 Гб та вбудований GPS-приймач, що стане у нагоді під час перебування у незнайомому місті.

При підготовці публікації нами була використана інформація з порталу «Полтава туристична».