Лесь Подерв’янський: «Я не вчив український народ матюкатися!»

Ми вже писали про сучасних деяких полтавських школярів, які цікавляться сучасною українською літературою. До їхніх рук потрапляють твори різних постмодерних письменників — Ірени Карпи, Люко Дашвар, Любка Дереша, Юрія Андруховича... П’єси Леся Подерв’янського — не виключення. При цьому купити твори, які кишать нецензурщиною, можна у будь-якому книжковому магазині чи на ринку, просто узявши книгу з полиці та заплативши за неї кошти.

Сьогодні ж на сайті КорреспонденТ.nеt відбулася online-конференція за участю Леся Подерев’янського і Миколи Вересня. Ми мали змогу задати останньому питання, які нас цікавили. Серед кількох двоє були зачитані в прямому ефірі. Ми отримали на них відповіді.

— Читаючи Ваші твори, знаходиш у них достатньо жорсткі, але часто влучні та доречні, цікаві думки, що приємно. Проте у ваших творах їх окремо без лайки не знайдеш. Чому? З чим пов’язане часте вживання матірних слів у ваших творах? Чи не є це одним зі способів залучення читацької аудиторії? Думаю, без матірних слів ваші твори не стануть менш популярними... Чи стануть? То, може, без лайки?

— Треба зрозуміти одну річ: авторської мови там майже немає. Там говорять персонажі. А мої персонажі говорять тією мовою, якою вони звикли говорити у житті. Якщо я вкладу їм в уста вишукану літературну мову, якою, я сам знаю точно, говорять священники Греко-католицької церкви в Україні, мені ніхто не повірить. Це буде неправда. А я пишу тільки правду. Коли я був в армії, захотів там читати. Я пішов в бібліотеку і узяв там книгу про армію. Бо я хотів порівняти те, що пишеться про армію, і як воно є насправді. І у книзі було написано так: мов старший лейтенант, звертавшись до єфрейтора, говорив так: «Єфрейтор, подойдите, не будете ли вы так любезны?» Це було дивно, бо в моїй армії старший лейтенант звертався до єфрейтора зовсім іншими словами. Тому це є неправда. І, звичайно, у цьому є колізія. Проте персонажі мають говорити тією мовою, якою вони говорять у житті.

З книжки Леся Подерв’янського

— Як ви ставитеся до того, що Ваші твори потрапляють до рук деяких школярів, і ті потім ледь не цитують їх (але при цьому передають не суть, не ідею, а уривки тексту з матірними словами)?

— Я ставлюся до цього позитивно, тому що коли люди взагалі щось читають, то — завжди добре. А, наскільки мені відомо, часто і дорослі люди не завжди розуміють те, що у цих речах є. І, можливо, чим раніше почати читати, тим краще. Ну, я знаю, що не я навчив український народ матюкатись і, тим більше, не я навчив цьому дітей. Іще я знаю, що кожна порядна дитинка з інтелігентної сім’ї, яка сходила три рази в дитсадок, на четвертий вже знає все. Я це просто знаю по своїй онуці.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»