Пам’ятаємо про значення Прощеної неділі

Ще звучать в наших серцях відлуння коляди, а на всенічній вже гасне світло і хор співає «Покаяння, відкрий мені двері...», а значить, майже без перерви, слідом за Різдвяними святами прийшла Масляна, а за нею у Православних настає Прощена неділя, останній день перед Великим постом. У цей день православні згадують вигнання праотця Адама з раю. Тому ще Прощена неділя називається «адамове вигнанням з Раю». Вважається, що ця скорботна подія — джерело всіх наших бід.Причина вигнання Адама — гріх, здійснений пра-батьками, який зловживав даром свободи волі і порушили божественну заповідь послуху.

У останню Неділю перед постом — Прощену: на вечірній звершується особливий Чин прощення: духовенство і вірні просять один у одного прощення за гріхи, образи, непорозуміння. Чин прощення зародився в єгипетських монастирях. Перед Великим постом, щоб підсилити подвиг молитви і підготуватися до світлого свята Великодня, ченці розходи-лися поодинці в пустелю на всі сорок днів поста. Деякі з них вже не поверталися назад і ги-нули в поневіряннях по пустелі, тому, розходившись, просили один у одного вибачення за всі образи, як перед смертю.

Мало яка служба настільки емоційно насичена, як ця! Яке ж значення цієї служби, кому вона необхідна? Можливо, мені вона не потрібна?! Адже я вірю в Бога, ходжу до церкви, щодня молюсь і читаю Євангеліє, мої діти хрещені, квартира і машина освячені. Я регулярно сповідаюсь і причащаюсь, знаю, як себе поводити в храмі, коли хреститись і кланя-тись, буду суворо дотримуватись посту і на пропозицію колег пригоститись пиріжком або шматочком торта з нагоди якогось свята, я, в кращому випадку, скромно опущу очі і нагадаю, що мені не можна. У кого ж я повинен просити прощення? У тих, хто толком і хреститись не вміє, у тих, хто говорять про піст як про корисну дієту, у тих, хто задають в храмі дурні питання про підсвічники «за здоров’я» і «за упокій», у тих, хто повалить до церкви напідпитку святити паски? Стоп, стоп, стоп! Я вже десь це чув: «Дякую тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лк.18:11-12). Простіть мені, брати і сестри!

Можливо, мені вона не потрібна?! Адже до церкви я ходжу рідко, за звичай, коли дуже щось треба. Ясна справа, вірю, що Бог є, але він точно далекий від всіх цих нудних і не зрозумілих служб! Зрештою, у мене так багато справ, і всього один вихідний, так ще і його витратити на похід до церкви, а Бог — він добрий, він мене зрозуміє! Та і в кого мені просити прощення, у пияків сусідів, що самі винні в своїх проблемах, у самовдоволених попів, їм добре, їх утримує Церква, у бабок, в яких море вільного часу, от вони і ходять до храму, а я зайнятий, в мене робота, сім’я, батьки, друзі, спорт! Але десь же я чув: «Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне» (Лк.10:41-42). Простіть мені, брати і сестри!

А от мені служба з чином прощення вже точно не потрібна! Про Бога я забув, хоча серце іноді щемить, коли проходжу повз храм, але увійти наважуюсь, лише добряче хильнувши, справи мої не чесні, життя далеке від праведного, та і в кого мені просити прощення? У друзів, так їх немає, у ворогів, але вони ще гірші за мене, у незнайомих людей, це ж смішно і безглуздо! Не треба мені прощення, та і хто мене простить, запізно! Але: «Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли і сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у царство Твоє! І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк.23:40-43). Простіть мені, брати і сестри!

Важливо, щоб в Прощену Неділю слова людини були щирими. Щоб Господь Бог про-бачив нам наші гріхи, ми повинні пробачити усім людям їхні «гріхи» перед нами: «Отже, — говорить в іншому місці Слово Боже, — у всьому, як хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтеся і ви з ними» (Мф.7,12): хочете бути прощеними — прощайте; хочете щоб Вас лю-били — любіть; хочете бути нескривдженими — не кривдьте. Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: «І пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам на-шим» (Мф.6,12). І якщо ми не прощаємо боргів нашим боржникам, то, вимовляючи слова цього прохання, ми говоримо неправду перед Богом. Така молитва не принесе нам ні миру, ні Божого благовоління.

Піст для християн повинен стати часом подвигу душі та тіла, належної підготовки до Великодня зокрема. Час посту відображається і в практиці церковної молитви. Питома Літу-ргія Великого посту у Східній Церкві — Літургія напередосвячених дарів — є поєднанням вечі-рньої зі Святим Причастям, не містить молитов освячення. Звична Літургія відправляється у час Великого Посту лише в суботу та неділю. В усіх богослужіннях під час Великого посту від понеділка до п’ятниці Православна Церква має практику доземних поклонів. Увесь зміст і ціль Великого Посту чітко висловлює молитва св. Єфрема Сирійського, яку повторюють у Православній Церкві на кожному великопісному богослужінні: «Господи і Владико життя мого, віджени від мене дух лінивства, недбалості, властолюбства та пустослів’я. Даруй мені, недостойному рабові Твоєму, дух чистоти, покори, терпеливості та любові. О, Господи Ца-рю, дозволь мені бачити мої провини та не осуджувати брата мого, бо Ти є благословенний на віки вічні. Амінь».

Отже, чин прощення корисний всім: і людям церковним, бо виводить їх із «буденності і звичності» служб, і для не воцерковлених, адже вони бачать громаду по-новому. Настоятеля і священиків бачимо не спиною до себе у вівтарі, а перед собою такими, що просять на колінах прощення у них, цілком не знайомих людей, теж саме роблять і прихожани. Можливо, це покаже «захожанину», що це саме його громада, його Церква, його Бог!

Прощення потребує кожна людина, і мій обов’язок — простити її, це моя перша справа християнської любові, мій перший крок до Бога в цей Великий піст! А простити по-справжньому я можу, лише якщо я побачу всю глибину свого гріха і кривд, поруч з якими провини інших переді мною дрібні і не значні! Мої провини перед Богом і людьми найбільші, а значить, зі смертної глибини гріха мене може вивести лише Бог, і Він це зро-бить, якщо я щиро прощу ближніх і далеких, друзів і ворогів і сам попрошу прощення у них! І цим прощенням я ступаю на дивовижний шлях посту, який приведе до мого Воскресіння в Христі! Тоді саме для мене у світлий Пасхальний день проголосять: «Учора поховано мене з Тобою, Христе, сьогодні встаю, коли Ти воскрес» (стихира Пасхальної ранньої).

Простіть і мені, дорогі брати і сестри чим згрішив перед Вами словом, ділом чи думкою!

Василь ФАЗАН, протоієрей Вознесенського храму УПЦ